Я уїдливо усміхнулася, бо знала справжнього Карло. Він жив так, ніби світ — театр, а він — бог, тільки він вправі коронувати себе, вигадувати ролі: зовні — вишукана шляхетність і чітко відпрасовані манери, всередині — інвентар потаємних пороків, зібраних, наче колекція зброї, яку він нікому ніколи не покаже. Суспільство його обожнювало, захоплено вклонялося його аристократичній масці, але що б трапилося, якби вона ненароком спала? Любили б вони його так само віддано чи перелякано відвернули б погляди, не тому, що правда їм огидна, а тому, що вони бояться впізнати у ній себе.