Боже, як же важко повертатися до написання вже початої історії.
Знаєте, ніби заходите у дім, який колись був вашим, — знайомі стіни, запах, речі на місцях… але ви ніби гість.

Я навіть не тисну на себе, не женуся за словами. Просто намагаюся відчути цей світ знову — героїв, їхні голоси, емоції, те, що залишила між рядків.

І, мабуть, це нормально. Бо писати — це не про темп. Це про чесність.
І якщо чесно — я скучила. Дуже.