Заключний розділ історії Сафріни⏳

Вітаю, друзі! Сьогодні розміщую новий розділ трохи раніше звичного часу)✨

І ним ми завершуємо підчастину, присвячену Сафріні Локсаль і дізнаємось реакцію Аденни, Джейда та Сейджа на правду, що нарешті розкрита після зняття прокляття омани.⏳

– Тобі потрібне особисте запрошення? – спитала у Сейджа Аденна.

– Я йду.

– То швидше йди! – роздратовано буркнула вона.

– Ні. Я йду з палацу! – крикнув Сейдж.

Дівчина застигла.

– Чому?

– Чому? – перепитав він, його очі горіли гнівом. – Тому, що все, що я знав і любив тепер брехня! Мені ніколи тут місця не було, тепер – і поготів.

– Гаразд, – здійняла підборіддя Аденна.

Сейдж нахмурився, перепитавши:

– Гаразд? 

– Так. Хочеш йти – вперед, я не триматиму. Та хай ми тобі і не справжня родина, крім нас у тебе нікого немає.

– Адо…
– Я знаю, про що ти хочеш спитати і прошу тебе: не треба.
Він опустив очі, Аденна відчувала, як стає млосно від усього цього і від мовчання, яким би бажаним воно не було – теж. Вона зітхнула і повернулась до нього:
– Слухай. Весь наш світ перевернувся. Ще кілька днів тому, я думала, що моя мати просто суперечлива жінка, а брати – чудові хлопці із непростими долями. Та тепер я розумію, що моя матір, зовсім не матір мені. А братів я не маю взагалі. Цього вже забагато для мене, розумієш? Я не можу прийняти того, що ти – моя половина, Джейде. Навіть, якби вона не прокляла нас, я все одно не можу бачити у тобі когось іншого, окрім брата. Я не хочу говорити про це, розумієш? Не хочу навіть…думати про це. Тож, вибач мені, та ми не повертатимемось до цієї теми.

– Принцесо… – почав Келдж.

– Стій. Не кажи нічого, – Аденна не могла дивитися на вчителя, її сповнював сором, біль і сум, від чого голос її тремтів, а сльози стояли в очах, заважаючи бачити ясно. – Я знаю правду. Я все бачила. Пробач мені, будь ласка, за мою реакцію. Я помилялась…Щодо тебе, щодо всього. Мені дуже шкода, що так сталось і…Ти ні в чому не винен. Це вона, а я…Я мала би бути розумнішою, та мабуть, вона має рацію і я стаю на неї схожою.

Вона перебирала пальцями аркуш паперу. Келдж лагідно всміхнувся і взяв її за руку. 

– Дозвольте дати Вам пораду: ніколи не звинувачуйте себе у гріхах інших. Сафріна накоїла чимало лиха, та це був її вибір, а не Ваш. Ви – не вона. Не дозволяйте її вихованню визначати Вас.

Двері відчинились, всередину забіг Келдж. Він закляк, побачивши Джейда. Хлопець і сам не розумів як йому поводитись. Чоловік зробив невпевнений крок вперед. Джейд відповів своїм. Очі Келджа блищали від сліз, він дивився на сина ще якусь мить, а тоді хутко перетнув простір між ними і міцно обійняв хлопця. Джейд задихнувся від несподіванки, його ноги підкосились і він сховав очі за плечем батька, хапаючись за його камзол. Сльози потекли з його очей, просочуючи тканину. Келдж провів рукою по потилиці Джейда, його нижня губа тремтіла від сліз, що здавили йому горло. За мить кімнатою прокотилися звуки ридань. Вони не відпускали одне одного ще довгий час. Їх зустріч не мала слів, та попри це вона була зрозуміла абсолютно всім.

На цьому щемкому моменті ми ненадовго прощаємося із Зоряною Вартою, адже від завтра я розпочну знайомити вас із Містом Сонця☀️

Дочекайтеся ☺️

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️

❣️Мій інстаграм

❣️Мій фейсбук

❣️Мій пінтерест

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️