Розділ 43⏳

Вкотре, вкладаючи дітей спати, королева піймала себе на усмішці. Вона любила цих дітей. І це ставало проблемою. Уже за звичкою з будь-якого хорошо чи поганого приводу, Сафріна йшла до Ґладіс. Архіваріус, вочевидь за тією ж звичкою, ніколи не була рада візиту королеви.

– Що цього разу? – хмикнула вона, поглянувши з-під сторінок книги.

– Я переймаюсь за їх долю, – всівшись на стілець, мовила Сафріна.

– Вітаю, ти таки дістала серце з дупи і відчула здоровий материнський інстинкт, – фиркнула Ґладіс.

– Я про нього не просила! – стукнула рукою по столу Сафріна. – Чула б ти як Аденна сьогодні зі мною говорила…Вона відчитала мене як мале дівча!

– Ну, діти часом беруть найкраще в нас…Донедавна не була певна, що у тебе є що взяти.

 – Я відчуваю постійну тривогу за їх безпеку, – проігнорувавши шпильку Ґладіс, відповіла вона. – Я не можу нормально спати, а їх настрій повністю вирішує мій стан! Це ненормально! Вони мають навчитися керувати своєю магією і передати її мені. Це все.

– Ой, не кажи ніби сподівалася, що всиновити трьох дітей буде легко! – шумно закривши книгу, відповіла архіваріус. – Помилуй нас Богине, ти ж не дурепа! Вони люблять тебе як рідну матір, бо не знали іншої. Хіба ж тебе дивує, що ти і сама їх полюбила?

– Це гальмує мене, – потерла перенісся вона. – Я вже сумніваюсь чи хочу забирати їх сили. Мене дістає думка про те, що вони б могли самі захистити державу.

– І що в цьому поганого? Спадкоємці вони, Сафріно. Не ти. Хай все йде своєю чергою. Ти і так втрутилась достатньо.

– Як мені вилучити це? – ігноруючи архіваріуса, спитала вона.

– Вилучити що?

– Як припинити хвилюватись за них?

Ґладіс здійняла брову.

– Тебе це аж так лякає?

– Ти знаєш спосіб, – подалась вперед Сафріна. – Тільки чомусь мовчиш.

– Це накладає певні наслідки.

– А що взагалі існує без наслідків? Кажи.

– Ти можеш пригнітити почуття та емоції. Хоча, знаючи твоє черстве серце, здивована, що воно ще здатне відчувати.

– В тебе є це заклинання?

– Пропроси у Келджа. Він останній про нього питав.

– О…То цей старий пес вирішив позбавити себе страждань?

– Даруй, страждань яких ти йому завдала? – пирхнула Ґладіс. – Ми про ці страждання говоримо?

– О, благаю! – зітхнула Сафріна. – Він знав на що йшов!

– Це твоя казочка на ніч? – глузливо спитала архіваріус. – Сама хоч віриш в це?

– Мені набридли твої прискіпування, – підвелась Сафріна. – Сама знайду заклинання.

Наближався час коронації, Сафріна і Келдж навідували хлопця ще частіше, щоб підготувати його до того, що мало відбутися.

– Що я маю робити? – бурмотів Льєн, поглянувши на Сафріну.

– Джейд відмовиться карати тебе без нагальної потреби.

– То, чого ти хочеш від мене? – не розумів хлопець.

– Спровокуй його.

– Як? Напасти на тебе?

– Ні, не на мене, – зблиснула очима Сафріна. – На Аденну.

– На ту мозковивертачку? А, що як вона влізе у мою макітру?

– А від цього я навчу тебе захищатися.

І Сафріна навчала. Щоночі, кілька разів вона навідувала хлопця і вчила його накладати захист на власну свідомість. У передніч коронації, вона прийшла знову аби закріпити все вивчене.

– Стій, – спинив її Льєн. – Як я зможу возз’єднатись із батьком, якщо Джейд має вбити мене?

– Він не вб’є, Аденна не дозволить.

– Ти занадто сильно віриш у її на нього вплив.

– Ні, я просто дуже добре знаю власних дітей, – криво всміхнулась вона. – Я знайшла короткотривалий спосіб захиститись від сили сина. Поділюся з тобою. Ми інсценуємо твою смерть і я дам тобі втекти із Каллумом. Та якщо ви порушите угоду…

– Ти нашлеш Джейда на наш дім, коли дія твого способу скінчиться. Так-так, зрозуміло.

Вона мала відпустити хлопця і Каллума, аби ті заявили права на трон. Таким був першочерговий план. Втім все змінилось. Сафріна раніше і не думала про те, як кастодіани впливають на магів. Сама вона його ніколи не мала. І довгий час ставилась до цього дещо легковажно. Та коли загинув Тірран, вона прокинулась від шаленого болю. Неначе все її тіло скували судоми. Першою думкою був чомусь саме Сейдж. З усіх дітей, до нього з першої ж ночі тяглась її душа. І вона не зрозуміло яким чином, навіть після накладення чар на власні почуття, все ж переймалась його станом і відчувала його. Він тоді плакав майже всю ніч. Не міг змиритися із тим, що сталося. Сафріна лягла поруч і простягнула до нього руку. Хлопець мовчки стиснув її. Нестерпно було бачити його страждання. Вона усвідомила це не одразу. Та біль того, хто попри всі чари лишався для неї найдорожчим були страшною мукою для Сафріни. Можливо втрата Тіррана, найважливішого захисника дорогого сина, і була її покаранням за те закляття, яке вона наклала? Бо цей біль страшенно послаблював її.