Ну що, нарешті моя дівчинка прозріла. Сьогодні вона вперше побачить себе в дзеркалі, а щоб довго не розсусолювати тут, ось вам невеличкий шматочок її очима)))

 

Віка прокинулася, коли сонце вже зазирало між шторами й лоскотало промінчиками її повіки.
Дівчина на секунду привідкрила очі й не одразу зрозуміла, що її свідомість встигла мигцем вловити незрозумілі візерунки. Тоді вона лягла на спину й невпевнено, з острахом і надією, розплющила очі й… не вірячи власному розуму, роздивлялася люстру на стелі.
Попри тьмяне освітлення, яке пробивалося крізь щільну тканину штор, вона досить чітко розрізняла кожну дрібницю скляного виробу. Наче вона висіла так низько, що на мить здалося — можна рукою дотягнутися.

Тоді дівчина подивилася знову на вікно.
Блідо-блакитна, з гофрованим візерунком, щільна тканина закривала кімнату від сонячного світла. Віка недовго дивилася на світло, яке намагалося пробитися всередину кімнати.

Вона вилізла з-під ковдри й почала роздивлятися свої ноги й руки. І перше, що їй спало на думку — вона їх не впізнає. Наче це чужі їй частини тіла. Візуально пальці здавалися тоншими й трохи довшими, навіть форма нігтів була зовсім іншою. Розмір стоп також здавався на пару розмірів більшим, як і форма пальців та нігтів на ногах.

Віка роздивлялася кожну лінію на долоні, кінчики пальців, структуру візерунка нігтів. Усе зовсім інше й чуже. Тоді вона озирнулася незнайомою, тьмяною кімнатою і, побачивши дзеркало, несміливо злізла з ліжка й підійшла спочатку до дверей у пошуках вимикача світла, але так і не знайшла його.

Вона навмисно ігнорувала амальгамоване скло, щоб не злякатися того, що на неї подивиться звідти в бляклому освітленні.
Дівчина швиденько плигнула на ліжко, щоб відсунути штори, і знову подивилася на дзеркало.

Зробивши кілька кроків, вона зупинилася неподалік, на відстані, на якій себе поки що не бачила. Її серце почало прискорено битися від хвилювання. Вона до останнього не вірила, що все могло пройти настільки гладко, пам’ятаючи смутні розповіді про її понівечення.

Тоді Віка знову подивилася на свою руку вже в досить яскравому сонячному освітленні — і ні, їй не здалося: ці руки й пальці зовсім для неї чужі. Тоді вона нерішуче наблизилася до дзеркала, не підводячи погляду від чужих для неї ніг, і… пересиливши свій страх, подивилася в скляне полотно…

 

Як гадаєте, любі друзі, яка буде реакція Віки на нову себе?