Візуал до "Схиблених". Нові досліди, нові невдачі.

Вітання, хлопчики та дівчатка!

Цикл "Четверо схиблених" потроху пишеться (хто ще не читав, в порядку зростання - тинць, тинць, тинць, тинць). І нові ілюстрації теж потроху створюються (як би ChatGPT не намагався відбити в мене бажання продовжувати їх робити =) ).

1. Марія зі своєю новою іграшкою. Мала - та винахідлива й небезпечна)

2. Горін, засмучений після чергового невдалого експерименту. Ні, бахнуло-то знатно - якщо воріженьків так підірвати, то їм мало не здасться. Але ж він не ТМ-62М намагався зробити, а щось розумне, добре, можливо - навіть вічне... А розумне-добре-вічне не виходить. Зовсім трішечки не виходить. Ось на стілечки. Виходить все одно вибух. Журбинка...

І - чисто задля розваги - позасюжетна комічна ситуація. "Ти чого, шкіряний? Подумаєш, каменюка на голову впала... І не таке буває".

Всім гарного дня, можливо, сьогодні ще буде оновлення - якщо мана в магічному артефакті під назвою "ноутбук" не скінчиться або дадуть-таки світло.

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Круто))) Горіна таким і представляла

Показати 2 відповіді

Очерет, Але всеодно добрий))

Інші блоги
Навіщо героям автор? ♥
…Щоб хапатися за блокнот і записувати все, що вони витворяють :D Не лізти в їхні особисті стосунки й сварки, підлаштовуватися під їхній характер та у жодному разі не диктувати їм, як жити! Я от декілька разів не
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Дев'ять ХвостІв
У старих легендах куміхо можуть бути лише міфом. Але що, якщо легенди не вигадували? Що, якщо серед людей справді живе той, хто має дев'ять чорних хвостів? Той, хто сильніший, швидший і старший за будь-яку
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше