Давайте пограємо в гру "альтернативна реальність". Коли я пишу, я часто прокручую в голові десятки варіантів розвитку однієї й тієї ж сцени. Деякі з них залишаються в книзі, а деякі йдуть у шухляду. Але хіба не цікаво іноді зазирнути за лаштунки й подивитися, як усе могло б бути інакше?
Візьмемо одну з найгарячіших сцен мого еротивного роману "Моя грішна кров" — зустріч Софії та Деміана в спортзалі. Це саме та сцена, де повітря наелектризоване до межі, а кожне слово і дотик одночасно і зброя, і запрошення.
Згадаємо, як це було:
Софія оперлась на одвірок. Сукня — коротка, злегка приспущена. Нічого під нею. Волосся розсипалося по плечах. Уся вона — натяк. І загроза.
— Продовжуй, — сказала вона, нахиляючи голову. — Мені цікаво спостерігати за тим, як ти себе мучиш.
Очі Деміана спалахнули. І знову згасли. Але пульс на його шиї не зник. Він ковтнув повітря — не через втому. Через неї.
Вона зробила крок усередину. Повільно. Небезпечно.
— Скільки з них боліло найбільше? — запитала вона, торкаючись пальцем одного зі шрамів. — Цей? — Її палець ковзнув нижче. — Чи цей?
Деміан не відповів. Його м’язи були каменем. Але не від напруги — від бажання не здатись.
— Ти можеш бити грушу скільки завгодно, Деміан, — прошепотіла вона. — Але ми обоє знаємо, що справжній бій — тут. І я не відступлю.
Її палець сповз нижче, майже до пояса.
І тільки тоді він зупинив її руку.
Але вже було пізно — її дотик уже лишився на ньому. Як новий шрам. Той, що не зникне.
— Досить, — його голос був глухим, але не грубим. Більше… захисним. Сам для себе.
Софія не сіпнулась. Її очі — спокійні, майже лагідні.
— Вони красиві, — прошепотіла вона. — Вони про тебе. І я хочу знати, що під ними.
Він акуратно послабив хватку, але руку не відпустив.
— Довго ще будеш так себе вести? — запитав тихо. Але це вже не було про роздратування. Це було про втому. І бажання.
Софія всміхнулась.
— Доки не набридне, — відповіла вона, ступивши ближче. Її голос був шовком і жаром водночас.
Деміан усе ще тримав її зап’ястя. Його пальці були сильні, гарячі. Але щось у її погляді змусило його відпустити.
А тепер пропоную варіанти закінчення цього епізоду (хто читав мій роман вже знає, що трапилось далі:), але може ви хотіли б інше закінчення ситуації, тож також приймайте участь)
1) Деміан відвернувся від Софії та продовжив займатися своєю справою
2) Софія відпустила Деміана, але той притиснув її за талію та почав пристрасно цілувати
3) Він наблизився до її губ, але шум внизу перервав їх запал
4) Софія відпустила його та на мить відійшла в сторону, як раптом всередині неї щось загорілось і вона різко підскочила до Деміана розчинившись у пристрасті
5) Деміана трохи штовхнув Софію та демонстративно пройшов повз неї, дав їй зрозуміти, що близкіть його не цікавить
Який розвиток подій вам подобається більше? Чи може у вас є свій фінал цієї сцени? Поділіться в коментарях, цікава думка кожного читача)))
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиА що якби?
Вони були, існують і тепер,Та вже немає величі такої.Мовчання чую з глибини озер —Шепоче геноцидом і війною.
Там сонце сходить кожен ранок,Порожні землі променем лоскоче.Блідим туманом вкритий той світанок —Сумний Маніту, вседесущий Отче.
Колись Маніту був співучий і веселий,Для нього грав на флейті Кокопеллі.Тлалок щедро дощ на землю встелить —Було колись, поки не вкрали у них землі.
Немає більше вільного Білого Пера,Який стрибав через багаття миру.Не зловить рибу мешканець ТімукуаВ річках колись просторої Флориди.
Їм пращур вказував дорогу по зіркам,Тепер, Біхо, ви компасом нам стали.Дивлюсь на небо, молячись богам,Аби до миру мою спрагу вгамували.
Шошони, Зуні, Норі, Команчі —Осколки дзеркал розбитих часів.Ірокези, Черокі, Навахо, Апачі —З болем живуть минулих віків.
А що, якби не зникли ті стежки,Де м’яко падала нога бізона,І дим здіймавсь до неба, мов думки,А не як попіл згаслої ікони?
Не в тему, але побачив назву блогу й не зміг цього не зробити :)
Сергіель Краель, Який порив творчості) Хоч і не в тему, проте дуже прозаїчно) Дякую за Ваш коментар)
❤️❤️❤️❤️❤️
Лана Рей, ❤️
Ну… мої персонажі зазвичай керуються логікою. Тож у Деміана в голові б не вкладалося, що тренажерний зал — це місце для флірту чи інтрижок. Він би вирішив, що це недоречно й небезпечно, припинив би тренування і демонстративно пішов до роздягальні. А настирлива дівчина Софія, своєю чергою, спробувала б підловити його вже там — чи навіть у душі після занять, коли він найбільш незахищений. І тоді б одразу було видно реакцію його тіла.
Анна Лінн, Дякую за ваш варіант розвитку подій) По уривку, мабуть, було незрозуміло. Це спортзал, як окреме приміщення в приватному будинку, де Деміан охоронець Софії) Але Ваша версія мені сподобалась)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати