Хоч зараз мене повністю поглинуло написання детективного українського фентезі "ВІДУН", я не забуваю про те, що історична драма "РУЇНА" вийшла майже на фінішну пряму. На вас очікують найтрагічніші глави, які когось із героїв зламають, а когось піднесуть на хвилю слави та здійснять найзаповітніші бажання. Отож, не пропустіть. і трішки спойлера для вас:

Бужин став його політичною могилою. Він втратив усе, до чого так довго йшов. Підсилена польськими рядами, армія Хмельницького обов’язково піде на лівобережжя. Буде шукати його, як він до того шукав свого небожа. Лівобережжя було відкрите до нового гетьмана.

Поле під Бужином ще парувало кров’ю, гарматний дим лоскотав очі, а вітер з Дніпра ніс терпкий запах пороху й попелу. Не змогли козаки закріпити свою перемогу, не змогли наздогнати та добити противника, бо союзник, з яким вони розраховували йти на лівобережжя, раптово покинув поле бою.

Юрій Хмельницький стояв біля намету, весь у крові та пилюці, з понівеченим наплічником. Поруч нього - Тетеря, чорний від диму, як і нші старшини. Крики поранених, ще гаряча від ядер земля, зломані хоругви та мертві тіла - таку картину бачив перед собою юний гетьман. Перемога, що мала обернутися його тріумфом, закінчилася нічим.

- Обіцяли з нами тиснути ворога, а самі пішли при першій-ліпшій нагоді. - гірко мовив Хмельницький.

- Хан наказав їм вертатися. - хмуро відповів Тетеря. - Каже, здобичі мало. Ох чує моє серце, добром те все не скінчиться.

 - Вони села рішли грабувати понад Бугом. - різко відповів Михайло Нечипоренко, який стояв поруч із тими, хто не суперечив арешту його командира. - Отакі от у нас союзники. Лихіше од лиха честь татарська. - вилаявся він.

Юрій стиснув батькову булаву так, що хруснули пальці.

- І оце от наша перемога? - прошепотів він. - Поки ми проливаємо кров одне з одним, вони тягнуть у ясир наших жінок та дітей.

Він важко опустився на обгорілий чагарник, затуливши голову руками. З боку ще було чути тупіт коней, стогони поранених, дзвін шабель об лати, але в душі Юрія було тихо, мов у могилі.