Чи можна пробачити себе за те, що неможливо змінити? ✨

Друзі, хочу поділитися з вами чимось дуже особистим. Я працюю над новою історією, яка виросла з одного запитання: «Що, якби ваша пам'ять була не прокляттям, а єдиним шляхом назад до життя?»

Це не просто наукова фантастика про далекі планети та холодні станції. Це історія про те, що відбувається з людиною, коли вона втрачає саму себе. Про те, як ми будуємо стіни з порожнечі, щоб більше ніколи не відчувати болю, і як ці стіни стають нашою найсуворішою в'язницею.

Про що «Листівки з душею»? Це історія колишньої жінки-солдата, яка залишила всю свою душу на полях битв. Вона опиняється на межі Всесвіту, де планета — це живий організм, що стає дзеркалом її власного внутрішнього стану. І коли вона знаходить дивний альбом із листівками, кожна з них змушує її знову — крок за кроком — повертатися до життя.

Це шлях від повної емоційної анестезії до першого справжнього смаку кави, першого тепла й першої щирої посмішки. Це шлях крізь найважчі спогади до можливості знову сказати собі: «Я маю право жити».

Я пишу цю книгу для тих, хто вірить, що навіть після найстрашнішої темряви можна знайти світло. Для тих, хто знає, що прощення — це не те, що нам дають інші. Це те, що ми знаходимо всередині себе.

Буду дуже вдячний за вашу підтримку! Додавайте книгу в бібліотеку, ставте зірочки та діліться в коментарях: що для вас означає «пробачити себе»?