Вітаю, мої любі читачі!

Я щойно дочитала крайній розділ книги "Торкнись мене" Анни Харламової — і, здається, у мене досі мурашки.

Ця історія — багата на емоції. Це про кохання, дотики, що лікують, і тишу, яка говорить голосніше за слова.

Вінченцо Коста — колишній мафіозі, який тікає від темряви, але тіні минулого все ще йдуть за ним.

Він сильний, стриманий, але одна жінка змушує його відштовхнути власні правила на стосунки.

Селеста Мур — жінка, яка боїться доторків. Вона живе у світі, де порядок — її щит, а контроль — спосіб дихати.

І коли ці двоє зустрічаються, повітря між ними стає настільки густим, що читач забуває дихати разом із ними. 

Кілька уривків з книги:

“Я торкнувся її руки — і світ став тишею.

Її пальці — теплі, тендітні.

У цей момент я зрозумів — це не просто дотик. Це виклик.”

“Я не люблю, коли мене торкаються.

Але чомусь його дотик не лякає.

У ньому немає сили — тільки тиша.

І ця тиша небезпечніша за будь-які слова.”

"Торкнись мене" У цій книзі є естетика, бажання і психологія, які сплітаються у щось вишукано та чуттєве. Я впевнена: якщо вам подобаються історії, у яких дотик — це цілий всесвіт, "Торкнись мене" стане вашим улюбленим відкриттям.

Приємного читання!

Ваша Юліанна ♥️