— Тепер дозвольте мені забрати мою дружину. В нас побачення.

Я підняла на нього погляд. Рана пекла, кожен рух віддавався у скронях. Побачення? Я не хотіла святкувати. Не хотіла нічого, крім тиші.

— Касе, я не хочу, — сказала я тихо.

Він глибоко видихнув, напружено, ніби стримував роздратування.

Певно, подумав, що я знову вередую.

— Я не хочу знову ловити твоїх убивць, — додала я. — Я хочу спокою. Ці дні були надто важкими. Мені потрібно побути в тиші.

А де ви знаходите свій спокій? Можливо також у шумі прибою. Або ж у гоміні кав’ярні посеред міста.

Сьогодні Кас і Елі  будуть не там, де звично. Не в тінях, не серед магії.

Лише море, зорі й тиша, що говорить голосніше за будь-які слова. ✨