Привіт, друзі!

Новий розділ фентезі "Дракон відлетів на світанку" вже доступний всім тим, хто вподобав "драконячі" пригоди Леди та Теодора. 

Уривочок 68-го розділу та яскравий візуал додаю нижче...

Приємного читання ;)

"– Та рукавиця… часом зветься не «Рукавицею Селамуса»? – цілком поринувши в мою цікавенну, хоч і деколи сумну, розповідь, замислено спитала принцеса.
Я теж подумав хвильку, пригадуючи, і кивнув. Тоді Леда захоплено прицмокнула язиком і пояснила, блискаючи великими темними очицями, що ніби ловили відблиски багаття, заманюючи їх у свої глибини:
– Я чула про цю реліквію і не сумніваюся в її могутності та чималій силі. Наш придворний магік Азіл розповідав мені, що «Рукавиця Селамуса» здатна породжувати вогонь… вогонь драконів, але неабияких, а чистокровних. Тих, що були народжені в драконячому царстві в глибинах міфічної Кірікії. А знаєш, звідки цей артефакт здобув свою назву?
Я не знав, але перш ніж приготуватись вислухати розповідь принцеси, яку та вже з нетерпінням збиралася до мене донести – згадав слова Кістяної Відьми про те, що ота Кірікія не така вже й міфічна, і що саме туди невдовзі той підлотник Тхалос збирався затягнути обернену на драконицю Леду. Я поки так і не наважився просвітити й саму дівчину стосовно майбутнього, яке обрав для неї жорстокий чаклун, проте дивлячись зараз в її натхненне й позбавлене найменшої тривоги обличчя вирішив, що дочекаюся іншої нагоди, аби розказати правду.
Отож, з виглядом цілковитого невігластва на обличчі я почухав потилицю і всміхнувся:
– Не знаю, моя добра пані, але з радістю вислухаю цю оповідку.
Дівчина зручніше влаштувалася на плечі коханого, який на відміну від неї досі ще не проявляв абсолютного інтересу до моєї розповіді, – Теодор просто був надто втомлений, аби ловити кожне моє слово і ставити запитання, та все ж…
– Азіл розповідав, що хоч і Забутий для вірувань сьогодення – Селамус колись таки був богом, подателем священного вогню..."