Віра злегка зашарілася, схопила з дивана рожеву сукню й швидко вдягнулася. Насправді мені подобались усі її сукні. І взагалі — вся вона. Навіть занадто. Віра взула туфлі й раптом притулилася  до мене всім тілом, коли я застібав куртку. Її тепло пробивало мене до кісток. Віра пахла чимось спокійним: молоком, ваніллю... тривогою. Хоча тривога, мабуть, була моя. Я відчував, як у мені прокидається щось давно забуте — спокій, світло, довіра. І я цього боявся. До біса боявся. Я не мав права на такі почуття. Не після всього, що зробив, не після тих, кого втратив.

Цей вечір закінчиться фатально для всіх... Навіть відображення в дзеркалі щось знає.
Не пропустіть наступного розділу Життя після... 

ОНОВЛЕННЯ ТЕПЕР ЧЕРЕЗ ДЕНЬ О 19.00 !

Фінал другої частини вже зовсім близько...

❤❤❤❤❤❤❤❤❤