НОВИЙ РОЗДІЛ СЬОГОДНІ О 19.00! 

Ніколи в житті я не почувалась настільки приниженою, як у цей момент. Здавалось, мене роздягнули догола посеред кімнати й вдарили по обличчю — не тілом, а словом. Ві назавжди для мене ворог номер один. Від знесилення в мене опустились руки, а від адреналіну тіло було готове бити, рвати, тікати. Але фактично я була замкнена в офісі, ключі від якого були в руках жінки, яка мене щойно принизила. Єдине, що я могла контролювати, — це двері в кабінет.

Я підбігла й замкнула їх на ключ. Клацання замка прозвучало, як ковток повітря. Маленький шматочок безпеки. Крихта контролю. Але в голові все одно ревіло: “Ти в пастці.”

Як же мені хотілось зараз пірнути в обійми Дена і знати, що він поруч, що зможе захистити. Рука автоматично потяглася до телефону. На годиннику 19:30. Ще півтори години — і я вільна.

Набираю повідомлення:

«Ти можеш мене забрати сьогодні ввечері з роботи?»

Відповідь прийшла через десять секунд:

«Я можу зробити для тебе все, Ліз. Скинь адресу. Виїжджаю.»

Мій Телеграм для поціновувачів книги