Вітаю, мої любі букнетівці!

Я до вас з продою від Максима. Як ви пам'ятаєте, він поїхав до Таліни.

Паркую автівку. З десертом в руках повертаю до шлагбаума. Краєм зору помічаю літню жінку, що сидить на тротуарі кількома метрами далі, над відром якогось різнотрав'я.

Дідько, квіти!..

Шлях до МАКСИМА! або "Арія.Він ніколи не стане моїм"

​​​​​​А ще я обіцяла познайомити вас зі своєю новинкою:

Ммм... Ой-йой-йой!.. Моя голівонька... Нащо ж так... 

Розплющую око – біло... 

-Я в раю...

-Ммм? 

Що? Хто сказав "м"?

Шкода, що обидва ока не розчахлюються. Лише праве. Хоча ні, здається і ліве. Але не разом, лише по одинці... Ні, ще 5хвилиночок! Маю додивитися це сновидіння...

Моя правиця – над головою вказує на зірку в високому безхмарому білому небі. Ліва рука опущена, міцно стискає жезл влади самого Зевса. Ґрунт під моїми ногами твердий, кам'янистий, хоч і без жодних виступів... 

Але будильник мого айфона не дає насолодитися сновидінням – гримить дзвонами Київських церквів... 

Підіймаю правицю крізь біль в плечевому суглобі, заодно намагаюся підняти ліве повіко. О, май гад!.. На мене дивиться...

-Аполлон!.. - Мої зітхання на Олімпі почули. Я вдячна вам, Боги!

Білозуба усмішка мого Аполлона стає ширша, а до дідька красиві світло-сірі очі розпливаються плямою  в моїй уяві... Але встигаю мазьнути поглядом і плечі – ммм... Гори м'язів у білому хітоні богів...

Ох і сон... в нім Аполлон...

Так, досить спати Ліно. Потрібно прокидатися...

Та пальці лівої руки все ще міцно стискають атрибут... О, ні! Це ж не те, що я думаю?... А це? Це ж... стегно?

Господи, де я!??

Так, так, так, так, Ліно! Швидко згадуй, де ти і з ким? І не смій поки що розплющувати очі!

Ммм... дідько лисий! Ага! 

Франція. Собор паризької Богоматері. Версальський палац. Ейфелева вежа. Бар. Бодя й Віка. Коктейль. Коктейль. А потім знову... коктейль. І... Санта. А... Бодя й Віка?..

Очі розплющую миттєво. 

Ох... Той самий Аполлон зіпершись ліктем на подушку і підперши голову долонею дивиться на мене своїми нереально красивенними кольору чистого срібла очима. Чорна, мов смола, чуприна розпатлана. На його м'язистому передпліччі розкинувся чорний дракон, огорнувши дебелу руку своїми казковими крильми. А через плече цього красунчика один кінець мого простирадла. Чи, все таки, не мого???

-Hello Snow Maiden! 

-Оh no! - Саме вирвалося з мене.

-Oh yes! - Гуркотливий сміх вчорашнього Санти, сьогодні зривається з грудей Аполлона...

Незабаром!))

А поки:

Обіймаю кожного і кожну!

Тихої, мирної нічки вам, українці!❤️

Ваша Тая)