А ви любите саркастичних персонажів?  Бо я — дуже! )) 

Знайомтеся, Сора — найкраща й, власне, єдина подруга Валерії.

Вона не головна героїня цієї історії, але, зізнаюся, дуже мені імпонує. Особливо її гострий язичок та незворушний вигляд).

А вам подобаються такі персонажі чи більше до душі милі й доброзичливі герої?

— Ну нарешті. Ще трохи, і я б почала молитися за його раптову втрату голосу, — почулося поряд.

Я мимоволі усміхнулася. Ця гостра репліка належала, звісно ж, нікому іншому, як Сорі. Моїй, власне, єдиній подрузі.

Бо з друзями в мене якось не склалося ще з дитинства. Однолітки мене цуралися, а іноді й відверто боялися. І все через те, що, будучи дитиною, я мала необережність розповідати їм про свої сни. Про дивовижні світи, незвичайних істот і… монстрів, які, як мені тоді здавалося, були цілком справжніми.

Мене називали брехухою, вигадницею та фріком.
Мама ж запевняла, що в мене просто надто бурхлива уява. Те саме казав і дитячий психолог, до якого вона мене відвела і який зрештою виписав мені заспокійливе.

І я роками переконувала себе, що вони мають рацію. Що я звичайна дівчинка, а все побачене уві сні — лише витівки моєї уяви. Згодом сни справді припинилися. Аж до тепер... Я мимоволі поморщилася, відганяючи неприємні спогади, й повернула голову до подруги.

— Соро, та досить тобі. Мисли позитивно, — промовила я, підхоплюючи з підлоги сумку й запихаючи туди ручку та конспекти.

— Запросто. Цей професор колись помре, — саркастично хмикнула вона.

— Соро!

— Що? Це ж позитивний прогноз. Для студентства, — байдуже знизала плечима подруга.

— Ага, дуже, — зітхнула я, застібаючи блискавку сумки.

Іноді мені здавалося, що Сора народилася вже з невдоволеним виразом обличчя та готовою гострою відповіддю на будь-яке запитання.

Ми познайомилися на першому курсі. Не скажу, що наша дружба почалася з першого погляду. Сора взагалі не належала до тих людей, які легко заводять знайомства. Вона була досить замкнутою, а її прямолінійність часом межувала з відвертою грубістю. Хоча й мене тепер особливо товариською назвати було важко. Мабуть, саме тому ми й порозумілися.

Попри свою вічну невдоволеність, Сора виявилася напрочуд надійною подругою. Вона ніколи не говорила того, що від неї хотіли почути, не розсипалася в компліментах і терпіти не могла порожніх балачок. Зате якщо вже обіцяла допомогти — допомагала. Навіть якщо при цьому не припиняла бурчати.

Зовнішність у неї була не менш примітною, ніж характер. Своїми тонкими рисами обличчя, темними мигдалеподібними очима, густим чорним волоссям, як і незвичним для нашої країни ім'ям, вона завдячувала батькові-корейцю, який колись приїхав до України навчатися, закохався в українку й вирішив залишитися тут назавжди.

Втім, Сора, здається, вирішила, що природної виразності їй замало, тому доповнила її власним баченням прекрасного. А саме чорним одягом, масивними черевиками, срібними прикрасами та незмінними темними стрілками на очах. Навіть нігті в неї були чорними й гострими, як її сарказм.

Усе це разом із її звичним незворушним виразом обличчя створювало враження, ніби вона щойно повернулася з похорону. І була страшенно незадоволена тим, що покійник виявився не тим, на кого вона розраховувала.

✨ Сьогодні о 20:00 — новий розділ «Вартової снів»! Не пропустіть! ❤️