Телефонний дзвінок, — який надто хвилює...

Мирного вечора, любі!

Оновлення вже на сайті. 

✨✨✨✨

— Кіро Володимирівно, тут наглядати за Артемком немає потреби. Залиштеся.

Я спантеличено кліпаю. Не маю бажання залишатися з цим чоловіком наодинці.

— Мені буде спокійніше, коли Артемко буде в мене на очах... — розгублено кидаю.

— Кіро, припиніть. Краще залиштеся, нам потрібно поговорити.

Нервово ковтаю. Напружує мене ця розмова, а ще лякає те, що батько малого вирішив поговорити на людях. Тут я точно не поводитимуся так, як могла б удома. Доведеться стримувати свої істинні емоції. А ще не дає спокою — про що буде наша розмова? Я відмовилася підписувати угоду співпраці, схоже, він вигадав щось інше.

Розгублено кліпнувши, все ж присідаю, бо за Артемком і слід простиг. Кидаю впевнений погляд на чоловіка й питаю:

— Про що ви хотіли поговорити? Може, ви вже знайшли мені заміну? — зухвало висуваю те, чого б мені так хотілося.

Чоловік примружується, мить мовчить, а тоді досить упевнено заявляє:

— Кіро, не хочу вводити вас в оману чи бути нещирим. Я не хочу шукати вам заміну і, відповідно, не робитиму цього.

Книга тут....

Приємного читання!!!