Вітаю, любі!

Запрошую до знижки на роман з пригодами. 

✨✨✨

— Марго! Марго, прокидайся! — Хтось термосить мною.

Я заледве підіймаю голову з подушки й розплющую очі, що злиплися від не змитого макіяжу. Перед очима все пливе. Голова тріщить.

Кліпаю кілька разів. Погляд стає чіткішим. Поряд зі своїм ліжком бачу Натана. Мій молодший братик хапає мене за руку, й тягне з ліжка.

— Швидко вставай, Марго! — Наказує стурбовано малий. — Тато, на обід приїхав. Він дуже злий. Казав, що замкне тебе у підвалі... І... — Брат жадібно хапає повітря. — І видасть заміж за того противного Данила.

Малий ледь не плаче. Я ж після ночі розваг почуваюся, як вичавлений лимон. Від намішаних коктейлів голова страшенно болить. А від ночі без сну, моє тіло наче ватяне. Я ж додому повернулася за чверть шоста, з рання.

Розумію, що малий хоче мене врятувати. Але я сумніваюся, що йому це вдасться.

Я зібравши сили сідаю на ліжку.

— Марго, не тупи! — Наказує Натан. — Вставай і біжи в мою кімнату. Тато там тебе шукати не буде, точно.

Я важко зітхаю. Батько любить малого, але ховатися за дитину я не збираюся. Як і ховатися взагалі, мені ж не п’ятнадцять.

Пригортаю малого до себе. Стараюся не дихати на нього, адже знаю, що мій подих як у дракона.

— Натане! Братику, все буде добре! Не хвилюйся. — Хрипким голосом запевняю.

— Марго, тато дуже злий. — Шепоче малий, а тоді заглянувши мені в очі, стурбовано додає. — Я боюся за тебе.

Я вкотре важко зітхаю. Дивлюся у добрі зелені очі малого. Вони в нас обох зелені, зелені. У спадок від дідуся Юхима дісталися. Малий ще дитина, він досить чуйний та ніжний. Він страшенно не любить криків у дома. А вони у нас частенько, й в основному через мене.

— Натане, мама в дома? — Нервово цікавлюся.

Брат лиш не погоджуючись киває головою.

— А няня Інеса?

— Вдома. — Хнюпиться малий, але ж ти знаєш, вона боїться, коли тато сердитий.

Я на мить закриваю важкі повіки. Розумію, що скандалу не уникнути. Хоча якщо чесно, мені уже байдуже. Мій батько сам частково винен у тому, що відбувається. Он навіть при малому грозився, що видасть мене заміж за Ткача.

При згадці про цього пихатого Павича, у мене аж сироти на шкірі виступили.

— Натане, хлопчику мій. Біжи пограй, — Прошу малого. — А я зараз вмиюся і щось вигадаю. Ти головне нічого не бійся.

Стараюся якнайшвидше спровадити брата, та він не квапиться йти від мене.

— Марго, ти знову поводилася непристойно? — Відверто заглядає в мої очі Натан.

Я нервово ковтаю. Відчуваю як кров шумить у скронях. Єдиний перед ким мені соромно у цій сім’ї — це мій брат.

Пригоди Маргарити тут...

Приємних емоцій!