Привіт усім ♥

  Осінь. Туман розмиває обриси міста. Вологі темні дороги тягнуться в нікуди, а перехожі з парасолями схожі на прозорі відгомони живих людей. Здається, сама погода ізолює нас одне від одного.

  Саме такий сьогодні день.

  Вчора я знову дивилася «Константина». Це один із тих фільмів, які дивишся вже вкотре, а він досі не втрачає сили. Атмосфера темряви, боротьби та відчаю тут дивним чином приховує в собі крихітну надію. А головний герой у виконанні Кіану Рівза — людина, яка зневірилася, але врешті була почутою.

  Мабуть, саме ця іронічність, холодність, закритість, поєднання містики й депресивності завжди мене притягують. І, можливо, відгомін цього простежується і в моєму письмі.

  У клубі Міднайта, де ангели й демони мали одне з правил, це не нападати одне на одного, звучить пісня A Perfect Circle – Passive. https://music.youtube.com/watch?v=ZYYgSMqNIag&si=80Fpm8tuDoEY6jut

  Ось її уривок у перекладі українською:

Прокинься
І подивися мені в очі.
Не прикидайся мертвою,
Бо, можливо,
Колись я піду й скажу:
«Ти мене розчарувала.
Може, так для тебе навіть краще.»

Нахиляюся над тобою —
Холодна й непорушна,
Я ловлю мить відображення
Того, ким ти могла би стати.
Це твоє право і твоя сила —
Стати моїм ідеальним ворогом.

То йди, прикидайся мертвою —
Я знаю, ти чуєш це.
Йди, прикидайся мертвою,
Але чому ти не можеш обернутися
І подивитися мені в очі?
Чому ти не можеш подивитися мені в очі?

(Я навіть весь день ходжу, слухаючи цю пісню)