Мирного дня, мої любі!

Запрошую до нового емоційного розділу роману "Няня для сина мільйонера".

✨✨✨

— Кіро, ви плачете, і я це побачив ще на сходах, — тож досить «розумних фраз», — він відверто дивиться на мене й вимогливо питає: — Що трапилося? Чому ви плачете?

Я зачиняю двері санвузла і, оминувши чоловіка, йду до вікна.

— Я не плачу, — кидаю через плече, не можу вигадати нічого правдивого, адже все як є казати не хочу. — Я... Мені... — нервово зволожую вуста і тихо прошу: — Залиште мене одну, будь ласка! Я через хвилин п’ятнадцять спущуся до Артемка.

У спальні повисає важка пауза, але вже за хвилину її порушують кроки Буйного, який наближається, від чого я ще більше нервую.

— Кіро, ви можете пояснити свою поведінку? — зупинившись у мене за спиною, вимогливо просить чоловік.

На мить зажмурюю очі. Ну чому він причепився? Йшов на свою роботу — хай би йшов.

— Не можу, — лиш відмахуюся через плече.

— Чому?

— Тому, що не хочу, — може, моя відповідь звучить зухвало, але зате чесно...

Книга тут...

Гарних емоцій!♥️