Персонажі другого плану✌️✍️

На жаль, довелося пропустити стільки гарних челенджів. Моя робота така, що чим ближче до Різдва, тим більше справ. Завжди уявляла нас, як гномів Санти, які мають все встигнути, інакше свята не буде, адже кожен чекає на свій презент. А їх починають пересилати задовго до свят!

Тож, поки ще маю хоч трохи часу, підготую цікавий допис.

Суть його ось у чому: розповісти про книгу від імені персонажа другого плану. Хай це буде такий собі челендж на заміну тих, які я пропустила. Оберу кілька книг, і, можливо, у майбутньому доповню список.

Перша книга і звісна, без неї я ніде й нікуди, це мій «Вовкун».

«Він прийшов неочікувано, як різкий спалах у темряві. Батько підвіз його, навіть запросив до оселі, бо так просив його друг. А я? Я підглядала, прагнула приховати занадто гучний стукіт серця та думки, які, здавалося, випалені на моєму обличчі. Я потайки вглядалась в його профіль, бажаючи зрозуміти, що коїться з моїм тілом і чому в мені з’явились реакції, яких я ніколи раніше не мала.

Тоді, охоплена нерозумною відвагою, я якось прийшла до нього вночі. А він відмовив. І то не було просто відмовою. Він загарчав на мене — дико, як звір. Я втекла, страшенно налякана, тремтячи від пережитого. Але відчуття до нього не зникло.

Наступна зустріч не відбулася, але я точно знала: він спостерігав. Коли я поранила руку, подруга вмовляла йти до шкільної медички, а я лише хотіла впоратися з липким відчуттям його погляду. В одну мить, наче марево, я впевнена, що почула рик, і потім все припинилось. Я точно знала, він не людина, але ким він був, я навіть не усвідомлювала. Доводилося боротися з тим, що він одночасно лякав і непереборно притягував. Я відчувала те, що неможливо пояснити.

Останній раз, коли я його бачила, я майже померла. Він стискав моє тіло і, можливо, ридав — а, може, мені лише здалося. Але в ту мить я його точно не боялась. Я відчула лише хвилю химерного задоволення, що нарешті він мене не відштовхнув.»

Героїня Ярини прекрасна, але на жаль мала не так багато діючих сцен і хотілось розкрити її сильніше цим невеличким дописом.

Друга книга, це «В полоні чаклуна» від імені Трутовика – гобліна!

«Іліан надто часто говорив про ту мишу, розповідаючи, що колись вона була дівчиною. Лише дурень міг би повірити в ці його казки, гадав я. У нього давно проблеми з чарами, і, звісно, я знаю справжню причину, але нізащо йому не зізнаюся. Він вважає мене другом, нехай і далі перебуває в цьому солодкому обмані.

Але ось миша й справді виявилася жінкою.

Я дочекався, як і планував, коли чаклун покине свій дім. Завдяки, тому що він додав мене у захисні чари, я без жодних перешкод увійшов до будинку. Знайти її було неважко: запах її гіркої магії я відчував дуже чітко. Вона сховалася серед його книг.

Усе мало бути ідеально: я б позбувся її. Знаючи, як Іліан її захищав і навіть не дозволяв дивитися в її бік, я сподівався, що це добряче його засмутить. Але бісове мишеня перетворилося на прекрасну жінку.

Я сподівався її схопити, але щойно я до неї дотягнувся, бісів фоліант прилетів мені в обличчя. І тоді я безсоромно втратив свідомість. А що буде далі — не уявляю.

Якщо Іліан мене розкриє... усі мої плани зіпсує це дівчисько!»

Ці деталі — думки та бачення героїв, що завжди залишились за кадром — відсутні в книгах; бо ми завжди бачимо лише кінцеві дії персонажів другого плану. Мені було справді цікаво знову зануритися у свідомість Ярини, і трохи моторошно побувати в шкурі Трутовика! Сподіваюся, вам було так само цікаво читати, як мені працювати над цим дописом.

Дякую всім за вашу постійну підтримку!✨♥✨️