Під владою Хижого — книгу завершено!

Доброго вечора!

Сонечки, запрошую до завершеної історії Романа та Єви. 

Уривок

Роман поїхав швидше, і я собі почала одягатися.

На дворі неможлива спека, тому одягаю білу недовгу сукню, зручні босоніжки на платформі і, навівши красу, покидаю спальню. Я вже на враженнях зустрічі з Романом.

Завдяки йому я змінила свій гардероб і тепер не ношу мішкуватий одяг, а тільки той, який підкреслює фігуру; і, на диво, почуваюся доволі зручно в нових речах.

Прихопивши потрібні документи в кабінеті, я подаюся до своєї нової машини, яку мені купив Роман. Бо я хотіла їздити на своєму старому авто, але він не дозволив.

Тож тепер у мене білий позашляховик. Я вже звикла до машини, бо ледь не постійно їжджу сама. Правда, охорона їде позаду.

Тож сьогодні по-іншому не буде: он машина з охоронцями вже на старті. Я вже й до охорони звикла. З нею почуваюся безпечніше.

Покидаю двір із тією ж охороною та, покинувши квартал, їду трасою. Не кваплюся, бо часу в мене ще вдосталь. Не знаю, що то за угода така, як і не розумію, чому мій заступник призначив її там, де чорт добраніч каже? Невже ближче не можна було зустрітися?

Раптом мою увагу привертає чорний кросовер; на задньому склі білий напис — «Ти стала моїм всесвітом...».

Посміхаюся: оце романтик якийсь поїхав. Сьогодні хтось буде щасливий.

Кліпаю, бо мене обганяє ще одна машина — теж із написом «Я кохаю тебе, шалено...».

Здогадуюся: хтось вирішив зробити сюрприз своїй коханій. Реально, якби не документи мого заступника, я б поїхала за тими машинами, аби подивитися, що буде далі.

Змушена покинути свої роздуми, бо мене обганяє ще одна машина з написом — «Стань мені дружиною!».

Я нервово ковтаю. Хоч розумію, що це освідчення для когось іншого, мене переповнюють емоції. Я рада за ту, котрій так пощастило. Напевно, це не головне в житті, але до біса приємно.

Зітхаю, бо машини вже від’їхали далеко вперед. Та раптом вони роз’їхалися у три смуги, зайнявши всю сторону дороги одностороннього руху. Я нервово ковтаю. Розумію, що мені потрібно десь загубитися, бо напевно сюди має приїхати та дівчина, для якої готується освідчення.

Зиркаю у бокове дзеркало: машини позаду теж не поспішають їхати, а моя охорона взагалі плететься десь позаду.

Ну от, що мені робити? Не хочеться псувати людям свято. Вирішую під’їхати ближче і попросити, аби мене пропустили — я ж кваплюся.

Так і роблю.

Автомобілі стоять на аварійних вогнях, перегородивши рух. Виходжу з авто і, зробивши крок, завмираю, бо до мене від одного авто наближається мій Хижий. Він одягнений у білу сорочку та білі штани, хоч з дому їхав у діловому костюмі.

Книга тут...

Приємних емоцій від читання!