Мирного вечора! 

Мої любі, запрошую до нового розділу роману "Няня для сина мільйонера".

Уривок

— Ви що, підслуховували мою розмову? Яке ви мали право? Це моє особисте...

Я важко видихаю. Все розумію, але вирішую дещо пояснити цій красуні.

— Кіро Володимирівно, я знаю, що підслуховувати чужі розмови негаразд, але даруйте. Ви маєте доступ до найціннішого, що у мене є — до мого сина. А люди, які мають доступ до мого сина і моїх фінансів, практично прозорі. Я знаю про них усе, до найдрібніших деталей.

Дівчина з хвилину мовчить, а тоді холодно кидає:

— Моє особисте життя — це не ваше діло. А тепер відійдіть, я хочу піти до себе...

— Кіро, ви нікуди не підете, доки не розповісте, хто дзвонив і чому ви плакали.

Нянька мого сина на мить заглядає у напівтемряві в мої очі, а тоді, опустивши голову, кидає:

— Дзвонив мій дядько. А плакала я через вас...

— Тобто через мене? — шоковано перепитую. — Ви розмовляли телефоном з дядьком і після того плакали. До чого тут я?

— А ви не розумієте? — з докором шипить дівчина.

— Ні, — впевнено заявляю.

— Тоді я вам поясню, — роздратовано фиркає. — Ви буквально змусили мене працювати на вас. А я, між іншим, мала б зараз бути в іншому місці. У мене є робота, яку я через вас не зробила. А ще ви неможливий нахаба, який не має поваги до людей.

Така зухвалість переходить усі межі. Я не можу цього стерпіти.

— Кіро, прикусіть язик, бо інакше...

— Що? — з викликом перебиває мене вона. — Ви звільните мене? — не встигаю відповісти, як вона продовжує: — Та, будь ласка, я можу піти хоч вже...

— Ви не можете піти, Кіро, — стримуючи роздратування, суворо заявляю. — Ви ж розіб’єте серце малого. А він же дитина...

Читати тут...

Приємного читання!