Потойбічний ліс

 

КОЛЕСО РОКУ

⠀Осіннє рівнодення.

Мабон. Осенини. Осінні свята

Осіннє рівнодення в українській культурі — це уявлення про осінній час, коли довжина світлового дня у добі дорівняє довжині ночі. Ці уявлення зафіксовані в фольклорі, містичних течіях, популярній культурі. Внаслідок мультикультурності інформаційного суспільства сучасне трактування осіннього рівнодення в українській традиції забарвлене численними запозиченими мотивами.

Дохристиянську обрядовість осіннього рівнодення пов’язують із двома божествами: Світовидом та Авсеном (Овсеном, Таусеном) (О. М. Пантєлєй, «До питання створення серії пересувних виставок «Свята, звичаї та обряди слобожанського краю», «Українська усна народна творчість», Лановик М.Б., Лановик З.Б.). Дослідник Володимир Конопка припускає, що звичаї та обряди в цей період мали сезонний характер. З утвердженням християнства з його структурою церковних свят більшість з цих обрядів та звичаїв отримали прив’язку до конкретної дати народного календаря.

Дослідниця Наталія Стішова зазначає, що із цим днем пов’язана дохристиянська традиція, у якій збереглася обрядодія культу «Рожениць», або свята «Роду-Рожаниць»:

«Про це ми довідуємося з письмових джерел XII—XIII ст., хоча свідчення зафіксовано не виразні у «Слові св. Григорія», «Слові Христолюбія» та ін. Однак щодо його походження існує дві думки. Першу підтримують дослідники, які вважають, що свято «Роду-Рожаниць» пов’язане з дайбозькими віруваннями, зокрема подякою «польовим духам» (опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, котрі засівали, пророщували й поливали зерно). Ритуальною стравою для «польових духів» була пшениця з медом та маком, а також з усіх страв брали по ложці й виставляли на вікнах.

Під час осіннього рівнодення в світ людей приходять пращури. Необхідними атрибутами свята є останній сніп жита, зібраний в полі (Дідух), також згадуються обрядові дії із короваєм, що спечений з нового врожаю.

Також це був останній період у році для збору чарівного зілля, яке мало приворотні властивості. До його складу входили калина та барвінок. На Другу Пречисту заборонялося виходити на дороги, де можна було зустріти «нечистих» (чи не правда, є схожість з кельтськими традиціями?)

Дослідник Володимир Конопка припускає, що звичаї та обряди в цей період мали сезонний характер. З утвердженням християнства з його структурою церковних свят більшість з цих обрядів та звичаїв отримали прив’язку до конкретної дати народного календаря.

***

Мабон в кельтиці – осіннє свято Колеса року, свято рівноваги, припадає на осіннє рівнодення. Мабон – це мить, після якої темрява бере владу над світлом, це час готуватися до зими.

Осіннє рівнодення, Вічний колообіг - це є у всіх культурах світу в усі століття і часи. В нашій традиції - це Осенини.

Це те, що минуло, що віджило себе, відлетіло ламким листям на вітрі, обсипалося попелом прогорілих вогнищ, розтануло в туманній світанковій імлі. Це час залишити минуле минулим, попрощатися з теплими днями і літом. Час стародавнього новоліття. Час заслужених нагород. Час, коли сонце йде в підземний світ.

У цей день народжується казка про лицаря і підземне царство, яка повинна нагадати про сонце, що згасає, і прийдешню зиму.

День осіннього рівнодення у наших предків вважався великим святом. У цей день горобинові китиці разом з листям вставляли ввечері між віконними рамами, вважаючи, що з цього дня, коли сонце почне слабшати, горобина буде охороняти будинок від сил темряви. "Коли сонце слабшає - саме час горобиною про запас запастися. На повіті прибрати, місце нечистій силі заступити. Адже чисті і гілка горобини, і ягода. Тримає це дерево міцно силу осіннього рівнодення. А вже коли тебе нечисть мучить, сну не дає, до грудей підступає, душить, - візьми гілку горобини, окресли нею навколо себе - і згине нечисть." Традиції Мабона/Осенин з язичницьких часів живі в багатьох європейських країнах, де в кінці вересня традиційно проводяться свята врожаю. Часто Фестиваль врожаю (День подяки за врожай) проводять у неділю після повного місяця, найближчого до дня осіннього рівнодення. Цей повний місяць називають Урожайним місяцем.

____________________________________________

Тінь моя йшла такою ж золотою осінню, коли дні дорівнюють ночам, а люди згадують своїх сестер, дочок, дружин і матерів. Ти стояв на порозі, не маючи сил дивитися на дим від похоронного багаття, і не вірив, що втратив мене. Мене, яку вважали ворожою, злою чаклункою... Хіба такі йдуть юними і прекрасними? Але я обіцяла тобі криками птахів, що відлітають, і осінньою міддю, обіцяла шелестом листя і гілок, обіцяла повернутися на Самайн, коли буде летіти дика зграя по чорному небу, потім – на Йоль, коли ти будеш палити в вогнищі поліно і чекати хуртовин, немов знаючи – в них вплететься мій голос... Обіцяла.

І ось тепер кожного Мабона ти зустрічаєш мою тінь. Але спочатку збираєш дикі трави і перестиглі ягоди в болотистому лісі, спочатку ти просиш Інший світ про те, щоб мій шлях до тебе був легким. Скоро будуть Зимові Ночі, скоро буде співати пісні злий північний вітер, і на бенкетах будуть славити духів і предків. У цей час перед оленячим гоном ти, мій чоловіче, повинен завершити всі свої справи. Адже це час зрілості, коли Кернунн, рогатий бог лісів, ходить по світу, час, коли віддані всі борги і за все заплачено. Час, коли по річковій воді відправляють в інший світ травневе дерево, прощаючись з теплом і сонцем.

Мабон. Середина осені, свято колеса року, коли я тінню сідаю поруч з тобою, мій чоловіче, щоб знову відчути себе живою. У нашому селі багато урочистостей – люди відвідують рідню, дівчата ворожать про заміжжя… Але мені йти під ранок дорогою неблагих мрій.

Чому ти сумний, мій чоловіче? Чому в твоїх очах – холодна крижана морозна тиша? Хіба ти не радий бачити мене, хіба ти не чекав цього весь рік?..

Раптово з тугою розумію – не радий. Наш дім – вже й не наш, відчувається тут жіноча рука, відчувається, що пізні овочі та коренеплоди, виноград і гриби, і дичина – все це, дбайливо складене в коморі та розкладене на столі, не тільки для тебе, мій чоловіче. Коли ти жив сам, ти не робив стільки запасів. Де ж вона, та, що тепер тут господиня?.. Напевно, копає моркву з іншими жінками села, просячи родючості?..

А ти, мій чоловіче, напевно будеш боротися за баранячу голову, роздаючи запечене його м'ясо тим, хто бідніший... Ти ж завжди чекав на мене. Я пам'ятаю, як ти присвятив мені танець рогів – в оленячій шкурі ти тікав від озброєних луками і стрілами чоловіків, а я була тією, хто збирав їжу і підношення богам... І було сонячно-осіннім моє волосся, і була я молода і весела. А тепер твоє серце – як уламок скелі. І ти не дивишся на мене.

І боїшся мене. Але хіба можна в цей день боятися мертвих? Життя врівноважується смертю, мій чоловіче. Тож спали те, що тобі більше не потрібно. Мої вбрання й обереги. Мої нитки й рукоділля. Спали це все з купою листя і відпусти мене. Якщо все згорить – я піду, але якщо підхопить гарячим повітрям і віднесе – доведеться тобі змиритися і ще потерпіти. До наступного Мабона.