Публічний історик-письменник: додаю собі нові титу

Вітаю!

У такий чудовий день — мій день народження — вважаю варто познайомитися дещо ближче. Сьогодні поговоримо про ідентифікацію мене, як автора, у нашому просторі. 

Чи знав я, що у 2025 році ідентифікуватиму себе, як публічного історика-письменника? Ні, безперечно, ні. Я любив створювати сюжет, але писати їх… Це було складно. Чи любив я історію? Мабуть, до одинадцятого класу ні. Утім, підготовка до ЗНО показала, що предмет, помилково сприйнятий мною в школі, насправді цікавий. 

Куди поступати я також не знав. Тому методом «спершу оберу предмети для складання іспитів, а потім побачимо» опинився на Історичному факультеті Франка. І, на жаль, це були часи ковіду та карантинів. Дистанційне навчання мало свої переваги, але спотворило ту «романтичну» атмосферу студентського життя. Відчути її мені допомогла магістратура. А ідентифікувати себе — курс Публічна історія. 

Завдяки Тамарі Сергіївні — моїй викладачці — я усвідомив, що історик це не тільки людина, яка сидить в архіві чи вчить студентів, але й дещо більше. Отже, хто він — публічний історик-письменник:

Публічний історик-письменник — це популяризатор наукових знань, що працює для людей і разом з ними. У його компетентність входить поширення історії серед різних груп суспільства з метою розповсюдження цікавості до цієї дисципліни. Він покладається на нараторські методи популяризації, що поєднують у собі художній підхід, креативність та реальні факти.

Ви запитаєте, а де спільність між цими професіями? Насправді цікаво дізнатися, що безліч істориків минулого займалися водночас ще й поезією або прозою. Мій інший викладач — Леонід Опанасович — вважає, що як для історика, так і для письменника, важливо мати креативне мислення. Це одна з речей, які поєднують їх. Утім, важливо пам’ятати, як зазначає П’єр Нора, французький історик, що між ними також велика різниця:

Історію пише суспільство, а роман лише одна людина.

Де ще спільність? Викладачка, яку я згадав першою, також вважає, що історик може бути ким завгодно. У цьому є правда, адже в нашому фаху часом потрібно вміти брати інтерв’ю, займатися криптографією, знати температуру плавлення різних металів і безліч іншого. Письменнику також часом доводиться бути то істориком, то лікарем, то кравцем, адже сюжети без конкретних знань не напишеш. 

Цим постом я започатковую ще одну рубрику, у якій ділитимуся історичним підґрунтям моїх робіт. Звісно, не буду зухвало вважати їх джерелами знань, адже такими вони не є. Є ті оповідання чи романи, до яких готуюся місяцями, вивчаючи різну наукову літературу. Бувають ті, для яких я використовую просту вікіпедію. Утім, впевнений, що чимось цікавим зможу з вами поділитися! 

Дякую за увагу! Діліться своїм досвідом вибору фаху. Відколи ви зрозуміли, що хочете бути письменниками? 

Зустрінемося в сяйві нових і старих історій!