Мирної ночі!

Запрошую до оновлення роману, Кіри та Дем'яна.

УРИВОК 

— Кіро, підійдіть спочатку до мого сина. Він плаче...

— Не піду, — вперто заявляє вона, а за хвилину продовжує: — Ви його образили, от і перепрошуйте. Дитина потребує уваги в першу чергу від батьків, а не від чужих тьоть чи дядь. Бо якщо увагу вашій дитині будуть приділяти чужі люди, то ви, як батько, будете не потрібні йому.

— Кіро, досить філософії! Просто підіть...

— Дем’яне Тарасовичу, може, з мене психолог поганий, але я по собі знаю, як важливо, аби батьки тебе просто любили. Дитині не важливі статки, слава, визнання, їй важлива батьківська увага, тепло. Важлива та любов, яку можуть лише дати батьки і яку не купити за жодні гроші світу.

Нервово ковтаю. Розумію, що тут це дівча має рацію. Але як я не хочу перепрошувати сина. Це ж свіжі нерви. З відчуттям розумію, що вона не піде. Тому ще з хвилину стою, та все ж, розвернувшись, іду.

— І скотч не забудьте.

Раптом тихо чую за спиною. Оглядаюся і спантеличено цікавлюся:

— Що? Не зрозумів?

Книга тут...

Приємних емоцій!