Історію Євгенії — оновлено!

Вітаю!

Запрошую до новлення роману, "ПЕРЕСЕЛЕНКА".

Уривок

— Ай, Женю, знать, ти йому сподобалася... — заявляє Ярина, коли кроки чоловіка стихають на вулиці.

Я розгублено кліпаю та оглядаюся на жінку. А вона, вдоволено посміхаючись, додає:

— Он як на тебе дивився, наче кіт на сало.

Від такого порівняння посміхаюся. Оце Ярина придумала. Добре, що хоч не облизувався.

— Ярино Петрівно, не перебільшуйте. Він чоловік, та й дивився. Схоже, він тут у вас розбалуваний увагою слабкої статі. Тож має вибір...

— Вибір справді є, а от що вибрати — нема, — замислено кидає жінка.

На кухню входить Софійка і, глянувши на мене, серйозно питає:

— Мам, а ми сьогодні нікуди не поїдемо?

Спантеличено кліпаю, бо нічого не планувала.

— А що потрібно?

— Ну... — протягує донька, а тоді переводить погляд на господиню дому. — Ярино Петрівно, а у вас духовка є? Ну така, щоб тортики пекти? — знітившись пояснює мала.

Я спантеличено кліпаю. Ярина зиркає на секунду на мене, а тоді переводить погляд на малу.

— Є. Майже нова. А ще є газова. Я нею більше користуюся. Щось не люблю ту електричну духовку.

— А покажіть, будь ласка, вашу духовку, — завзято просить донька.

— Софійко?! — розгублено кличу доньку, закликаючи отямитися. Бо не можу второпати, що вона замислила.

— Женю, годі бумкати, — гримає на мене Ярина та просить: — Краще ходи з нами. Духовка в комірчині, глянеш.

Читати тут...

Приємних емоцій!