Зазвичай, коли я вигадую персонажа, то накидаю йому риси чи вади, які бачу в людях довкола. Інколи роблю навпаки — додаю те, чого їм бракує. Для мене герой ніколи не лишається набором слів. Я дивлюся на нього як на живу людину. І так, це може звучати дивно, але я справді питаю: «Що б ти хотів?» — з урахуванням того, що вже заклала в його характер. У якийсь момент він починає відповідати. Я відчуваю себе не автором, а радше мамою, яка знає своїх дітей краще за будь-кого, але все одно дозволяє їм бути собою.