На ПОЧНЕМО З ПОЧАТКУ тільки сьогодні - 3.10!

Вона переконана: він скористався нею, аби помститися її братові.
Він вважає: її цнота дісталася йому випадково.
А тепер кожен звинувачує іншого в зраді.

Макс Звєрєв та Ліза Розовська...

#несподівана_зустріч
#складні_стосунки
#зустріч_через_роки
#вимушений_шлюб
#спільна_дитина


"– А я тебе знаю, – раптом каже пацан, і я різко пригальмовую на пів дороги до своєї машини.
– Цікаво… Знаєш? Звідки? – дивуюся я, миттєво розвертаючись.
Хлопчисько дивиться на мене не моргаючи, без тіні сумніву:
– У мами є твоя світлина. Вона дістає її, коли думає, що я не бачу… і плаче. Я вважаю, що ти – мій тато…"
 

Рандомні уривки:

"Поїздка з братом у лабораторію проходить у повній тиші. Дивно, але Влад мене ні про що не розпитує.

Коли я побачила, як Макс, похитуючись, виходить із машини, то одразу зрозуміла, що сталося дорогою. Але Макс як завжди тільки віджартовується. Але дорогою додому я накидаюся на Влада:

– Що це було?

– Ти про що, – щиро не розуміє він.

– Я про Макса. Твої люди побили його?

– Це він так сказав? – робить невинне обличчя брат.

– Нічого він не сказав! Ти ж був присутній! Але йому й не треба нічого говорити, я ж не сліпа!

– Ось це добре, що ти в нас така спостережлива! – раптом виходить із себе Влад. – А якби тобі ще і кмітливості додати, ціни б тобі не було! Ти яким місцем думала, коли… Хоча, про що я кажу?! І так зрозуміло яким!

У мене від злості перехоплює подих, і я замахуюся, щоб вліпити братові ляпаса. Але Влад легко перехоплює мою руку.

– Заспокойся, сестричко. Не дуркуй. Не вистачало ще нам через цього козла посваритися, – брат зло остуджує мій порив.

– Не хочеш сваритися – обіцяй, що ні ти, ні твої люди його більше не чіпатимуть! – вимагаю я.

– Вибач, обіцяти не можу. Нехай молиться, щоб я його не довго мучив, перед тим як закопати.

– Припини, Владе! Це не смішно!

– А я і не налаштований веселитися. Макс своє отримає, це я тобі обіцяю, – непохитно повідомляє мені, продовжуючи виблискувати очима.

– Владе!!

– Добре. Руки-ноги не переламаю, у живих залишу. Влаштовує? – відповідає крізь зуби, ніби робить мені послугу."

"Зізнання Макса мене підкосило. Я очікувала чого завгодно. Але, чесно кажучи, такої правди я не бажала знати…

Сьогодні я порушила одне зі своїх головних правил: «Не став питання, якщо не впевнена, що хочеш почути відповідь».

Я запитала, та отримала… Своєю відповіддю Макс мене й в прямому, й в переносному сенсі звалив з ніг. Прибив до землі, без найменшої надії вже коли-небудь піднятися.

– Йди. Йди геть, Звєрєв, – кажу я голосом, що тремтить від злості й образи. Пальці стискаються в кулаки, ледь стримуюся, щоб не заліпити йому чергового ляпаса. На ідеальному, колись мною так коханому обличчі Макса з обох боків уже красуються відбитки моїх долонь, а з губи тече кров.

– Лізо, благаю… Це все залишилося в минулому. Давай просто все забудемо й почнемо з початку, – благально каже чоловік, і мені стає нудно."

"Ну що я можу сказати… На відміну від Влада, Ден б’ється брудно. Та боляче. У кожному його ударі відчувається, що його пропозиція Лізці була викликана не тільки турботою про імідж Розовських. Цей сучий син цілком щиро до неї яйця підкочував! Так що я його жаліти не збираюся, та й він мене теж…

Хвилин через десять Влад все-таки зглянувся над нами й оголосив перерву.

– Може, досить на сьогодні? – стурбовано розглядаючи нас, пропонує він. – Не те щоб я за тебе сильно переживав, Максе, але не хочу засмучувати Лізу. Та й Ден мені потрібен живий.

Ну хоч визнає, що і його начбезику дісталося! Задоволено зазначаю я.

– Продовжимо наступного разу? – пропоную.

– Обов’язково! – зло поглядає на мене Ден.

– А ви ще не все з’ясували? – дивується Влад.

– Є ще один невеликий гештальт, – відповідаю, дивлячись Дену в очі. На що той тільки презирливо посміхається."