Вітаю!

Запрошую до знижки одразу на дві книги.

Уривок

Нестор примружився, і увійшов в санвузол зачинив, та замкнув двері. Заклавши руки на грудях сперся об них.

— Королево, у нас таємниці? — Невдоволено запитав.

Злата дивилася на нього, великими, наляканими очима, й збентежено кліпаючи довгими віями.

— Ні. — Розгублено промовила.

— Тоді, що там у тебе? — Напружено допитувався Нестор. Йому не подобалося, що його наречена щось приховує від нього.

— Я... Це... — Знову розгублено не чітко говорила. Ледь не плакала.

— Злато! — Холодно покликав чоловік закликаючи її не тягнути.

Бачив як вона зблідла. Здогадувався, щось не так, але, що, збагнути не міг. Дівчина нервово покусувала губи.

— Я... — Знову замовкла.

Її поведінка лякала. Не знав, що думати. Але відступати не збирався.

— Можеш нічого не говорити, просто покажи, що заховала.

Кілька хвилин дівчина налякано дивилася на нього, а тоді шморгнувши носом, простягнула йому якусь не широку смужку, «Це ж тест на вагітність». Нестор пильно глянув на неї, з лівого ока скотилася сльоза. Чоловік був спантеличений. Погляд автоматично стрибнув на тест, «Дві смужки». Серце забилося часто, часто. «Омріяних дві смужки». Він так хотів дітей раніше, а тепер з нею тим більше. «Це ж щастя». Не розумів її сліз.

Кинувся до неї, обережно полонивши у своїм полоні.

— Чому ти плачеш, королево?

Злата підняла на чоловіка очі повні сліз, і зірваним голосом прошепотіла.

— Я гадала, ти будеш проти.

— Моя божевільна, як я можу бути проти? Це моя мрія, я завжди хотів дітей, та якось не склалося. — Підхопив її на руки, змусивши обняти його торс довгими ногами. — Я щасливий, моя королево. Божевільно щасливий. — Збуджено шепотів. — Ти не уявляєш, яке це щастя взяти своє дитя на руки. Скільки я про це мріяв та уявляв, і ось нарешті...

Злата крізь сльози посміхнулася, і щиро зізналася.

— Я так злякалася, я не знала, як ти до цього поставишся?

— Злато, ти мене дивуєш? Ти моя наречена, ми не охоронялися... — Чоловік хмикнув, і з критикою кинув. — Я теж хороший, як лікар мав здогадатися, у чому річ. Твої болячки — це ж токсикоз.

Злата ніжно обіймала його шию, й посміхнувшись зауважила.

— Ти не здогадався тому, що ти хірург, а не гінеколог.

— Справді? — Примружуючись дражнився чоловік, несучи її з санвузла у спальню. — Тож, моя мила королево, сьогодні ти зробила мене найщасливішим. — Присівши на ліжко з нею, почувався справді щасливим. Але нестримно хотів, аби вона й дитя були здоровими, тому надто серйозно заявив. — Тож зараз навіть не сперечайся, одягайся, ми ідемо до мене в клініку. Я хочу, щоб ти пройшла обстеження.

Книги тут

Приємних емоцій!!!