«Мене звуть Х'ю Бланш»

Демон простягнув їй свій пістоль. Вона схвильовано глянула на зброю, а тоді здивовано — на нього.

— У нас є час, щоб підготувати тебе. Я не можу весь час бути поряд, — додав він.

Х’ю торкнулася пальцями холодного металу й відчула його вагу.

— Останнього разу вийшло не дуже… Не боїшся, що я когось підстрелю чи навіть уб'ю? — прошепотіла вона.

Демон накрив її руки своїми, змусивши міцніше стиснути рукоятку й показавши, як правильно тримати пістоль. Його дотики щоразу змушували її здригатися й червоніти.

— Ось так, — прошепотів він біля її вуха. — А тепер натискай.

Пролунав постріл. Люди на кораблі переполохалися, й одна жінка навіть закричала.

— Гей! — крикнув хтось із містка. — Ніякої зброї! Ще раз — і викину за борт!

Демон сховав пістоль і гукнув:

— Ми почули вас, сер!

Х’ю обхопила себе руками, відчуваючи погляди пасажирів і матросів. Їй було ніяково. Навіть соромно за дії демона.

— Натискати на гачок нескладно, — спокійно продовжив він. — А ось навести зброю на когось… і потім відібрати життя — значно важче. Але можеш стріляти в ноги. Тоді тебе не доженуть і жити точно буде.