— Я його не провокувала, чесно, — голос вийшов гнусавий через закладений ніс, схлипнула, — Вони прийшли з клубу, і він поліз. 

— Не виправдовуйся, — друга дівчина сіла на ліжко навпроти, — Тобі просто не пощастило з сусідками по кімнаті. Вони гулящі, а ти ні, — неусвідомлено смикнула плечем, бо чути таке про подруг неприємно, — Це не погано, всього лиш їхній вибір. Хлопці хочуть чухати кочубчика, ті дві хочуть, щоб їх балували під хвіст, все по згоді, і хай гуляють. Але ти поряд з ними, і тут діє присказка: "Скажи мені, хто твій друг". Ото Стас і подумав, що ти така ж.

— Але як він не побоявся Карпенка? — спитала та, що чай мені дала, — Костя ж на берсерка перетворюється, ледь справа стосується Аньки. Стасу хана.

Я схлипнула. 

— Нічого йому не буде, — відповіла глухо, — Костя більше не буде мене сталкерити. Я викупила собі свободу.

У душі вже заворушилася огидне відчуття, що скоїла помилку. Але раціональний мозок одразу відкинув дурощі. Я вільна людина, і не повинна комусь дозволяти вважати себе своєю річчю. 

— Блін, — видихнула друга, — Тепер тобі точно з тими лярвами не можна водитися. У нас є вільне ліжко, переїжджай. З комендантами я домовлюся.

Мій коханий сталкер