- Ти красива, - обводить ще раз мене поглядом і вивертає кермо, ми повільно виїжджаємо з двору.

- Як завжди, - хмикаю і застібаю ремінь безпеки. – Роблю, як ви хочете.

- Граєш роль покірної дівчинки? - сміється. У нього, на диво, гарний настрій і це рідкість.

- А хіба не переконливо? - запитально підношу брови.

Він на мить відволікається від дороги, щоб глянути на мене.

- Дуже, - киває. - Але хотілося б побачити тебе справжню.

- Вам може це не сподобатись, - відповідаю трохи різкувато. 

І чому він про це почав говорити? Адже я йому не цікава як особистість. Йому лише тіло моє потрібне. Здорове молоде дівоче тіло.

- Невже ти настільки з характером? - в його голосі справжня зацікавленість і я ще більше дивуюсь.

- Я звичайна, - кажу сухо, не дивлячись на нього. - Але вам такі не підходять. Вам потрібні маріонетки, якими легко керувати. Покірність — ось що для вас головне.

- Цікаво, - хмикає. - Думаєш, так добре мене вивчила?

- Мені не потрібно вас пізнавати. У нас ділова угода, яку я мушу виконати і тоді звільнюсь від вашої влади.

Він мовчить, нічого не говорить у відповідь. А я тепер дивуюсь з себе, скоріше з своєї впевненості. Вперше я говорю з ним майже на рівних. Та що казати? Ми взагалі вперше маємо хоч якийсь діалог. Зазвичай це було декілька фраз, де він вихвалявся, як йому пощастило, що він володіє моїм тілом.

Хоче знати мене справжню? З якого це дива? Чи думає, коли вивчить усі мої слабкості, буде легше контролювати? Та я так в нього під наглядом двадцять чотири на сім. 

Коли Багрій зупиняє машину, я розумію, що він привіз мене в ресторан.

- Повечеряємо, - коментує, зловивши мій розгублений погляд.

Невже ми сьогодні будемо як справжня пара, вечеряти і спілкуватись? Що взагалі відбуваються? Таке враження, що це не Багрій взагалі. Зараз він схожий на нормального чоловіка.

А потім він шокує мене тим, що виходить з машини перший і галантно відчиняє з моєї сторони дверцята і подає руку, допомагає підвестись. 

- Дякую, - видихаю вражено, ловлячи його грайливий погляд.

- Інколи я можу бути джентльменом, - жартує сам з себе.

Ми заходимо у ресторан, тримаючись за руки. Нас зустрічають при вході і проводять до столика. Це місце дороге, так би мовити, для особливих людей. Це відчувається навіть у самому повітрі. 

Як тільки сідаємо, тієї ж миті підбігає офіціант і Багрій робить замовлення. Він впевнено говорить назви страв, наче вечеряє тут кожного дня. Скоріш за все так і є. Але чому сьогодні він взяв мене з собою? Незрозуміло. 

Поки мій супутник розмовляє, я зацікавлено оглядаюсь навколо. Інтер'єр вишуканий і приємний для очей. Поодинокі гості їдять і спілкуються за столиками, не звертаючи уваги на живий оркестр в кінці зали, котрий грає тиху спокійну мелодію. 

Я наче потрапила у фільм про багатіїв. І чомусь я сьогодні у головній ролі.

- Подобається це місце? - знову дивує запитанням Багрій.

- Мені звичайно дуже приємно, - важко ковтаю. Відчуття, що це частина якогось плану, не покидає мене. - Але в чому підступ? Чому ви привезли мене сюди?

- Хотів зробити тобі приємно, - загадково усміхається. - Хіба незрозуміло?

Ні. Бо весь час нашого знайомства йому було байдуже до моїх почуттів. 

Офіціант приносить вино і Багрій підносить бокал, а також киває, щоб я взяла свій. Я недовірливо кошусь на нього, але корюсь. Дуже цікаво, чим закінчиться цей вечір.

- Хочу випити за тебе, - каже спокійно. - Ти хороша дівчина. Я бачу це. Ти потрапила у цю ситуацію не через власну провину. Твоя відданість сім'ї вражає. Зараз це рідкість. Не кожен пожертвує частиною життя, щоб врятувати брата.

- Дякую, але в мене не було вибору, - важко ковтаю клубок у горлі і міцніше стискаю ніжку бокала. 

- Так, але якби ти категорично відмовилась, я б нічого не зміг вдіяти. Зрештою змушений був би відпустити. 

- Але ж ви казали...

- Я трішки блефував, - кривиться і надпиває напій. - Просто не хотів тебе відпускати. Ти справді мені подобаєшся і я хочу, щоб саме ти мені народила.

https://booknet.ua/reader/ugoda-bagrya-rozplata-za-borgi-b441127?c=4816485&p=1

"Угода Багрія. Розплата за борги"