Каріна зробила крок у світ Елраду… і зрозуміла, що назад дороги більше немає.

Полуночний замок. Темні коридори. Шепіт стін. Спогади, які їй не належать.

І чоловік, якого тут називають Вейтар❤️

У цій главі Кара вперше відчує, що Елрад — живий. Що замок пам’ятає тих, хто колись ходив його коридорами. А ще зрозуміє страшну річ: у цьому світі жінок можуть віддавати як дарунок заради миру.

І, можливо… її доля вже теж давно вирішена.
❤️ Глава вийшла дуже атмосферною, темною і емоційною.

Тож чекаю вас у продовженні "Спадщина Азоріта, або Моя маленька Кара"