Вітаю, мої чудові ❤️ 

Події історії "Спільний проект" набирають обертів. Кай із Мірою всього два дні разом, в вже довели одне одного… ні, не до сказу. До чогось значно небезпечнішого

Мирослава вже вискочила на другий поверх, її тремтячі пальці схопилися за ручку дверей, вона вже натиснула на неї, намагаючись шаснути всередину... але гаряча, важка долоня Кая з гуркотом врізалася у двері прямо над її головою, зачиняючи їх назад.

Другою рукою він смикнув її за талію, розвертаючи до себе й з силою притискаючи спиною до дверей.

— Куди зібралася, Левицька?!

На його обличчі було нереальне поєднання люті і тваринного жадання. Вона мала б злякатись, натомість низ живота скрутило з новою силою.

— Виговський, пусти!

Але зрив не минає без наслідків, тому уже завтра ви дізнаєтесь, чим закінчився “вибух”.

— Навіщо ти це зробив?!

— Бо ти мене бісиш, Левицька, — відповів він тихо, дивлячись їй прямо в зіниці, — ти бісиш мене так, як жодна людина на цій планеті.

— То треба було вдарити мене, а не скло!

— Тебе не можна, — Кай ледь помітно криво всміхнувся прокушеною губою, — за тебе криміналка. А скло я можу купити нове.

— Паскуда... ідіот… придурок… — вона з силою затягнула бинт навколо його долоні, змусивши його все ж таки тихо просичати, — тобі боляче? Чудово. Хай болить. Може, мозок увімкнеться.

— Левицька, досить…

— Завали писок! Це ліва рука, неробоча і якщо ти не заткнешся, я ще й пальці тобі поламаю…

Щиро запрошую до читання і з нетерпінням чекатиму ваших вражень.

З любов'ю, Христя ❤️