Флешмоб "Анкета друзів"

Всім привіт! Останнім часом я не так часто став писати блоги, а все пов'язане з тим, що зараз я працюю над особливим моментом в сюжеті своєї книги і всю увагу прагну приділяти саме йому. Я люблю згодом написати один великий блог із значними підсумками, чим створювати серію дрібних новин, на які не варто витрачати час. Тому, зараз я зосереджений на конкретному плані дій і з нього зовсім не виринаю. Але що б я робив без моєї доброї подруги Ханни Трунової, яка завжди здатна поділитися чимось цікавим,вражаючим і захоплюючим? Саме їй я завдячую новинами про цікавий флешмоб, ідею якого запропонувала Зенгін Грід. Цей флешмоб викликав в мене ностальгічну сльозу по шкільним часам, коли ми обмінювалися анкетами, заповнювали їх для друзів, дарували наліпки один одному і писали чудові побажання в кінці. Щось таке є в цьому флешмобі від доброї атмосфери тих часів, тому я не зміг залишитися в стороні від захоплюючої теми. Тим паче, можливо, комусь з моїх читачів буде цікаво дізнатися більше про свого автора, враховуючи, що я доволі рідко спілкуюся, а більше займаюся творчим процесом. Необхідно робити винятки, тож розпочнемо нашу анкету і відкриємо тим самим двері до глибини авторської душі.

 

1. Як до Вас звертатися?

 

Попри існування творчого псевдоніму, я більше звик до звернень по імені, тобто до мене можна звертатися "Максим", "Макс", так більш простіше й легше, а мій псевдонім просто втілює в собі захоплення римською культурою та теплі спогади з дитинства, проведені поруч із запашними полями й природою в цілому.

 

 

 

2. У якому жанрі Ви пишете?

 

Зазвичай, моїм основним та самим провідним жанром є епічне фентезі, від якого я намагаюся не відступати. Але, також, я не боюся експериментів із фантастикою, антиутопією, жахами, містикою і тому подібним, в цьому плані я доволі гнучкий автор, хоч і ледачий часом. Найбільше всього в своїх книгах я плекаю розкриття внутрішнього світу героїв, їхніх думок та емоцій через призму подій, що їх змінюють, дій самих героїв і часто я зображаю персонажів такими, що вони не є однозначно добрими чи злими, а поєднують як позитивні, так і негативні риси в собі. Моїх злодіїв спочатку легко ненавидіти, але потім, дізнаючись більше історію їхнього становлення та життя, починаєш їм щиро співчувати,хоч і не виправдовуєш за жорстокі чи радикальні дії. Окрім того, якщо говорити про фентезі, то в ньому я полюбляю створювати великий детальний світ, населений різноманітними народами зі своєю культурою, історією, релігією, зосереджуючи увагу на зануренні із головою всередину магічного світу, де ти проживаєш разом з героями їхні пригоди, починаєш вірити в них, відчувати разом із ними біль, розчарування, щастя, теплі миті, ніби вже стаєш другом для цих персонажів.

 

 

 

3. Для кого Ви пишете?

 

З самого моменту, коли я тільки почав писати свої історії, я слідував найважливішому правилу - книга виходить найкращою тільки тоді, коли ти любиш свою справу і не полюєш за вподобайками, коментами чи відгуками. Тому, в першу чергу, я постійно пишу сам для себе, вдосконалюю стиль написання, перечитую й редагую історії, а потім зберігаю версію книги на творчих платформах, де її може прочитати будь-хто, кому сподобається такий жанр або анотація. Колись, я мав справу з підлітковою літературою і експериментував із жанром супергероїки, створюючи образи юних героїв, які отримують надзвичайні сили та вчаться жити з ними, приймаючи важкі моральні вибори при цьому. Але не скажу,що мені особисто це сподобалося. Я завжди орієнтувався більше на дорослу аудиторію, фанатів професора Толкіна, моїх однодумців, які будуть здатні торкнутися душі моїх героїв, зрозуміти завуальований сенс в їхніх словах, провести теплий затишний вечір за читанням моїх великих важких книг. Тому, серед своїх читачів я справді ціную найбільше всього інтелектуалів, які мене часто вражають своїми дивовижними й чуттєвими відгуками, що дає наснагу постійно вчитися, розвиватися й рухатися далі, даруючи всім людям коштовні перлини моїх світів.

 

 

4. Коли вперше з'явилося бажання писати і що це була за історія?

 

Насправді, любов до письма у мене виникла дуже давно і несвідомо. У віці п'яти років я страшно любив гуляти на природі, спостерігати за тваринами й комахами, а потім фантазував про їхні пригоди у численних блокнотах, що їх купували мені батьки. Коли я дивився якийсь фільм чи серіал, то хотів написати скоріше продовження історії із улюбленими героями,хоча мені давалося це неймовірно важко і я досі переконаний, що мені ніколи не вдасться перейняти стиль іншого автора чи описати внутрішній світ героїв так, як це робить інша людина, бо я завжди буду вкладати своє власне бачення у героїв.

 

Через це з фанфіками у мене так і не склалося, я люблю більше оригінальні історії власного виробництва. Моєю першою історією можна сміливо вважати невелику повість, написану від руки в дев'ять років "Ася і мурахи" про дівчину-лучницю, яка рятувала королівство людей від навали гігантських розумних мурах. На жаль, рукопис не зберігся через вимушену евакуацію з мого будинку, а тепер, коли там вже мертва зона, то можна сміливо стверджувати, що рукопис, яким я міг своєрідно пишатися, знищено назавжди. Врятувати мені вдалося тільки інший зошит, але там містяться більш новіші історії, написані в період відключень електроенергії - п'єса "Трагедія роду О'хара" і рукописний варіант початку роману "Пригода на Святки Аґнелії", який я писав у травні 2024 під час особливо жорстоких бомбардувань і повної відсутності електроенергії та світла. Так сказати, виливав емоції на папері. Офіційним роком початку свого творчого шляху я, все ж таки, вважаю 2012 рік, коли мене переконали почати публікувати фрагменти своїх історій у публічному просторі і я зауважив зацікавленість людей в моїй творчості.

 

 

5. Який найдивніший комплімент Ви коли-небудь отримували як автор?

 

О, моїм найулюбленішим компліментом досі залишаються теплі слова від однієї моєї читачки Людмили Бухтоярової. Вперше, коли я прочитав її відгук, я був приголомшений та вражений, адже людина мене поставила в один ряд із такими видатними митцями як Стівен Кінг та Ден Браун, зауваживши, що моя книга жахів ось настільки сильно її вразила. Такого компліменту я справді не міг очікувати, адже жахи не були моїм основним жанром, лише експериментом, але такі слова читачки зігріли мені серце й подарували віру в те, що є ще люди, яким подобається проводити час із моїми історіями. До речі, я так і не знаходив все життя часу, щоб ознайомитися із творчістю Стівена Кінга та Дена Брауна більш детально, але збираюся прочитати їх книги, щоб краще зрозуміти моїх колег, з якими мене ось так мило порівняли.

 

 

6. Фільм чи серіал, який Ви можете переглядати знову і знову?

 

Моїм найулюбленішим фільмом, який я просто обожнюю передивлятися по мільйону разів є Володар Перстнів, я цю трилогію вже напам'ять знаю. Із серіалів мені найбільше сподобався про вікінгів, саме оригінальний із Раґнаром, я всі сезони декілька разів точно передивлявся і цей серіал зайняв особливе місце в моєму серці. Зараз, через творчість, я менше часу маю на перегляд улюблених фільмів та серіалів, тому став частіше дивитися ютуб з різними розважальними або навчальними матеріалами - від українських та польських до англійських і німецьких, присвячених історії, іграм чи подорожам, що допомагають мені постійно вчитися й самовдосконалюватися.

 

 

7. Без якого предмета Ви не можете писати(кава, музика, плед, котик...?)

 

В першу чергу, я не можу писати без телефону, адже призвичаївся створювати свої історії та зберігати одразу на цьому пристрої. Це неймовірно зручно, адже під час рукописного написання мені просто не вистачає сторінок зошитів і рука болить після довгої праці над одним розділом. А телефон завжди під рукою, дозволяє миттєво оформити свою ідею будь-де та будь-коли. Музика теж відіграє важливу роль в моїй творчості, я люблю слухати різноманітні тематичні композиції перед тим, як розпочинати написання нового розділу і вони дарують мені безмежне натхнення для втілення моїх історій в життя.

 

8. Що найдивніше Ви шукали в інтернеті для сюжету?

 

 

Зазвичай, мої джерела самі по собі відрізняються специфічністю та незвичністю. Останнім часом я багато читав про Пунічні Війни, штурм Ганібалом Альп та неочікуваний злам в ході війни, коли Публій Сципіон Африканський висадився в Африці, заручився підтримкою одного з місцевих вождів Масініси й зміг завоювати Карфаген, змусивши давніх ворогів Риму заховати принижено голову до піску.

 

Цю історію я недарма читав, адже в моїй книзі протистояння Риму та Карфагену, двох могутніх держав античного світу, я втілив в образі імперії Аквілон та королівства Моран-Тан, які постійно воюють між собою за гегемонію над морями й землями. Ще, працюючи над лором Моран-Тану, я занурився сильніше в арабські та іранські джерела, надихаючись міфологією про злих духів - джинів, іфритів, дівів і тому подібних, плюс читав історію про трагічну долю імама Хусейна, яка допомогла мені краще зрозуміти героїчний дух Верховного Архімагістра Маріфет з того ж таки Моран-Тану, та її самопожертву при обороні палаючої столиці королівства від військ імперців, де вона змогла врятувати свій народ та саму віру Ватро'Наз від повного геноциду, зате зазнала страшних ран і загинула під час виверження вулкану. Зрозуміло, що тут я навів вже свою версію історії всередині фентезі-світу, але в житті імам Хусейн майже так само відчайдушно боровся в пустелі, прагнув здобути воду для спраглих людей, а коли він показав ворогам свого малолітнього сина, прохаючи дати хоч жінкам й дітям напитися, то вороги підло занапастили стрілою бідну дитину. Так що джерела з інтернету відіграють для мене теж особливу роль, допомагаючи глибше зрозуміти той чи інший образ, який я змальовую всередині книги і зробити героїв більш живими, реалістичними та драматичними.

 

 

9. Яка Ваша книга Вам подобається найбільше і чому?

 

 

На даний момент більше всього я люблю саме свою нову книгу "Пригода на Святки Аґнелії", над якою зараз наполегливо працюю. Ця книга займає весь вільний час і стала моїм головним дітищем, пройшовши значний шлях від простої ідеї створення новорічного оповідання до повісті й великого роману з двома сюжетними лініями та трьома основними героями, чиї долі я розкриваю на сторінках даної книги. "Пригода на Святки Аґнелії" мені подобається саме тим, що вона показує вперше життя простих людей, чия доля раптово змінюється.

 

Кожен з героїв в цій історії намагається віднайти свій шлях, маючи глибоко в душі власних демонів, що невблаганно їх переслідують. Попри ідею святкової історії, моя книга швидко набрала обертів і стала підіймати складні теми жахіть війни, складного солдатського життя, показує, що за панцирами солдатів приховуються історії людей, яких дома очікують старенькі батьки чи власні родини, поки вони ризикують своїм життям, захищаючи материк від навали зла. Окрім того, дотримуючись своїх правил відносності, я намагався в книзі погратися із перспективами сприйняття недійсько-сатріанського конфлікту з обох сторін. Тобто, коли очима легіонерів ми бачимо страшних біловолосих відьом, що здійснюють руйнівні набіги на вільні землі, спалюють все довкола себе, забирають людей в ясир, приносять жертви на вогнищі своєму богу Файросу і готові віддати своє життя за сліпу віру в те, що вони потраплять після смерті до квітучих садів Ахірету.

 

Читаючи таке, читач сповнюється ненавистю до Моран-Тану, всіляко підтримуючи діяльність імперських легіонів в Аґрестії, яку ті захищають, як свою васальну провінцію. Проте, коли сюжетна лінія різко повертається до попелястих островів Моран-Тану, то все різко змінюється і ми вже бачимо, що сатріанці - це ніякі не чудовиська і не варвари, а люди, предків яких колись вигнали ці самі недійці геть за бажання жити незалежно. Хоч їхня спільнота доволі жорстока, але ти прекрасно усвідомлюєш, що цілі покоління вигнанців виживали в нелюдських умовах вулканічних островів, їх земля майже нічого не родить і велика нужденність змушує матерів й батьків вирушати у набіги проти імперців, щоб урвати для родини здобич та забезпечити їхнє майбутнє хоч трохи. З обох сторін матері проливають сльози за загиблими, діти залишаються сиротами і тому глибокий погляд на конфлікт розкриває сенс того, що обидві сторони неправі в своїй ворожнечі і їм необхідно знайти компроміс.

 

Так що, нова книга доволі важка, хоч і здається романом про аґрестійське свято, схоже чимось на Новий Рік, але це лише легка вуаль, що приховує доволі серйозну історію. Хоч процес написання книги вимагає значної уваги і є доволі виснажливим місцями, але нова історія вже дарує мені приємні емоції, а герої запали в душу. Ще я, вперше для цієї книги, вирішив поєднати прозову частину із поетичною і герої на сторінках іноді дозволяють собі виконати якусь пісню, присвячену певним подіям,що теж сприяє зануренню у магічний всесвіт Аквілону й краще познайомитися з народами, котрі населяють його. Коли проект буде завершено, то для читачів книга стане прекрасним зразком епічного фентезі і вона не вимагає знайомства із додатковими матеріалами, адже герої пояснюють історію світу через діалоги, а описи ідеально доповнюють загальний антураж світу. Тому, певною мірою, я полюбив цю книгу за сплетіння світових культур в ній, що вже зробило в моїх очах "Пригоду на Святки Аґнелії" надзвичайно важливим твором, вартим всіх важких зусиль.

 

 

10. Чи є у Вас дивні ритуали перед тим, як сісти писати?

 

Певний скромний набір ритуалів я, все ж таки, дійсно маю. Насамперед, мій ранок розпочинається із прослуховування тематичної музики, яка надихає мене писати сюжет для певного розділу й дає цінне бачення того, як саме може виглядати сцена з книги у вигляді фільму, що допомагає при описах подій. Якщо в мене немає натхнення, то я вирушаю на прогулянку і надихаюся сильно красою природи або беру короткий відпочинок під час якого дивлюся улюблені відеоролики і налаштовуюся на необхідний ритм. Часто можу, лягаючи спати, в голові уявляти послідовність сцен і як саме необхідно їх втілити в життя, це теж дуже добре допомагає писати книгу.

 

 

11. Курйозний випадок, про який досі смішно згадувати.

 

Насправді, в мене сталося цілих два випадки, які розважили добряче під час редагування пари моїх книг. Коли я пишу великі значні твори, то часто намагаюся утримати в голові декілька окремих подій, а коли думка швидко летить, в якийсь момент все сплутується і виникають найдурніші помилки за всю історію творчості. Коли я писав п'єсу "Трагедія роду О'хара", то в ній розповідав про двох героїнь Амайлію та Айзалію. Одна з них була правителькою королівства, а інша - лише капітаном вештіц, загону чарівниць. В якийсь момент, вочевидь, думаючи про розвиток подальшої лінії правительки Амайлії, я припускаюся найстрашнішої помилки, коли написав, що чарівниць у бій повела капітан Амайлія. І жоден з читачів не побачив цього моменту, коли імена героїнь, майже однакові за звучанням(Привіт, Джордж Мартін), переплуталися місцями. Ніхто й не сказав мені, чому правителька раптово стала капітаном і залишила зручний палац, щоб воювати особисто. Я потім сміявся з цієї помилки сильніше всього, бо сам не повірив,що так можна було помилитися.

 

Але, буквально нещодавно, зі мною сталася подібна історія при написанні нової книги, тільки тепер тут все відбулося набагато цікавіше. Коли я запровадив до сюжету книги нову другорядну героїню Вардісару Баждаревич, то для неї відвів певну роль - розповісти про своє становлення та ввести читачів в курс подій Моран-Тану. Але, паралельно із цим, продовжувала рухатися сюжетна лінія головної героїні, яка теж вимагала концентрації. В певний момент у мене виникає плутанина і виходить смішний результат, котрий я помітив тільки під час редагування. Рідним містом в якому народилася Вардісара є Біхач, що в Північному Ашланді. Жінка про це говорить спочатку нормально, а далі слідкуйте за руками. Раптово, Вардісара в одному абзаці починає розповідати далі про своє життя, але цілком впевнено називає рідним містом Вакуфу!

 

Що це? Невже автор вигадав нову назву, тому що забув стару? Якби ж то, бо наступної миті, одразу після згадки нової назви міста, я спокійно собі розповідаю словами Вардісари, що на цей самий Вакуфу постійно здійснюють набіги номадники з ашхану Реорун. Ось тут тепер настав час розкрити колоду карт і пояснити причину плутанини, яку читач ніколи б не помітив на релізі книги, але зауважив особисто я, як автор книги.

 

Згадка ашхану Реорун цілком вірна і він дійсно межує саме з Біхачем, так що я думаю про правильне місто, але чомусь вживаю зовсім неправильну назву для нього. А плутанина із Вакуфу(до речі, це регіон Тан, зовсім інше місце, в цьому місті Вардісара ніколи не була) виникла через те, що там сталася кривава різанина вештіц, яка зацікавила самого Верховного Архімагістра. Ось так, думаючи одразу про дві події - історію життя Вардісари та дивні чутки з іншого міста, я випадково перемішав назви міст, хоча правильно навів географічне розташування ашхану поруч з Біхачем, про який думав, але випадково назвав його інакше. От такі курйози відбуваються з авторами, коли твій світ настільки великий, детальний та сповнений хвилями подій, що вже думки плутатися починають. Але мені подобається з цього посміятися під час редагування, бо виглядає справді цікаво.

 

 

12. Який стереотип про письменників дратує Вас найбільше?

 

Існує один стереотип, який мені подобається розвінчувати. Траплялися мені такі люди, які говорили про те, що письменниками стають ті, хто хоче швидко почати публікуватися у видавництві, продавати свої книги і заробляти на цьому шалені гроші, при цьому штампуючи кліше заледве не щомісяця. Такі слова завжди мене ображали, адже, особисто я пишу тому, що мені це подобається і я вкладаю душу в свою творчість. І більшість авторів робить саме так, ніхто цілеспрямовано визнання не шукає і не очікує одразу лаврів відомого автора.

 

Тому, мені хочеться таких дивних людей надсилати читати всіх авторів, що пишуть від серця у вільний час на некомерційній основі,щоб вони збагнули ким ми є насправді. До того ж, стати відомим - це кропітка праця,яка вимагає недоспаних ночей, проведених над книгами, у тебе будуть взлети та падіння, ти будеш втомлюватися й знову шукати натхнення, але визнання прийде згодом, якщо дійсно докладати для цього зусилля і любити самому свою працю. Насправді, мені подобається залишатися поки самостійним автором поза видавництвами та спілками, бо саме так я можу передавати читачам свої книги в оригінальному вигляді, без вирізаних чи скорочених розділів, я можу писати те, що мені дійсно подобається, обирати той термін написання, який зручніший для мене, в першу чергу. І найбільшою радістю для мене є слова читачів "За Вашою книгою я провів/провела декілька затишних теплих вечорів і її атмосфера мені неймовірно сподобалася, чекатиму на щось подібне". Ось справжня нагорода, до якої повинен впевнено йти кожен автор і робити свою справу з любов'ю, а не тому, що треба.

 

 

13. Чай чи кава? Коти чи собаки? Кавун чи диня? Шумна вечірка чи затишок удома?

 

Від солодкого чаю ніколи б не відмовився, хоча до цього переліку можна додати какао, обожнюю цей напій більше всього, якщо чесно. Котиків я люблю сильніше, навіть, колись мав двох, але потім, вони захворіли й померли, було доволі смутно, з тих пір не тримаю котів, та й після переїзду це стало майже неможливим і доволі відповідальним по відношенню до пухнастиків. Отут вже важче питання, бо я люблю і те, і те, хоча краще б обрав солодку диню. Ну і зрозуміло, що я, як запеклий інтроверт, оберу краще затишок удома, проведений за улюбленими відео, книгами, музикою та творчим процесом.

 

 

14. Який літературний жанр Ви ніколи не будете писати і чому?

 

Розпочну я із засудження мною еротики, вибачаюсь перед прихильниками пікантних сцен. Але мені ніколи не подобався цей жанр літератури, бо я більше люблю розкривати героїв через їх характери, показувати сильних самодостатніх жінок, а якщо і є якісь почуття, то для мене ціннішими є романтика, спільні миті героїв, як милування зоряним небом, гра на музичному інструменті, задушевна бесіда, перший невпевнений поцілунок, але не більше того. Також, я не особливо люблю жанр всіляких потраплянців. Зазвичай, лише декілька авторів можуть справді вразити надзвичайно цікавою зав'язкою сюжету в подібному жанрі, але більша частина описує потраплянців або як щось, що хаотично заплутується і здається нелогічним, або створюють із героїв у звичайному світі сірих мишей, які після потрапляння до іншого виміру миттєво перетворюються на Мері Сью, а я сам роками боровся над тим, щоб мої героїні не були ідеальними у всьому. Не знаю,чи наважився б я спробувати себе колись в жанрі потраплянців, але свого часу деякі автори поселили в моїй душі значну відразу до таких книжок, через що я їх не читаю і сам не пишу.

 

Також, я б ніколи не писав наукову фантастику. Насправді, це доволі цікавий жанр і мені подобається знайомитися із ним через призму різних космічних історій чи біологічних катастроф, але я вважаю, що писати його може тільки справді освічена людина, яка ґрунтовно опрацювала сферу, котру вона обрала для своєї книги. Часто, в творах провідних авторів, я помічаю посилання на закони фізики, космічного простору, різні хімічні реакції, математичні розрахунки, складні навігаційні терміни, тому для такого жанру необхідно ще більше працювати, чим при звичайній вигаданій книжці.

 

А самим останнім я торкнуся ще жанру детективів. Скажу чесно, що про відомих авторів цієї сфери я чув, але доволі мало їх читав і не так сильно захоплююся подібним жанром. Найбільш цікаво детективні розслідування й містику з окультизмом передає Ден Браун, його детективи про Ленгдона справді часто на слуху і це єдина серія книг цього жанру, яку мені хочеться прочитати в майбутньому.

 

Книги Артура Конана Дойля зі школи мені видавалися доволі нудними, а з Агатою Крісті та Уілкі Коллінзом я знайомий лише опосередковано. Проте, жанр детектив вимагає продумати реально цікаву зав'язку сюжету, розпланувати резонансну справу, постійно заплутувати читача, підтримувати напругу, зробити захоплююче розслідування й саму неочікувану розв'язку сюжету. На жаль, мені набагато легше розписувати у фентезі інтриги сатріанських матрон, чим написати про розслідування злочинів. Напівдетективом мого авторства є книга "Таємниці дому пані Дорсет" про зникнення дітей та зловісні ритуали, але від самого початку книга не робить інтриги із особи злочинця, а більше зосереджується на соціальних проблемах героїв, їхній свідомості та психіці. Книга значною мірою до жахів та містики відноситься, чим до вражаючих продуманих детективів. Ну і загалом я кримінал не сильно люблю, тому в такому жанрі не хотів би писати.

 

 

15. Яке Ваше guilty pleasure у письмі?

 

Можливо, моя надмірна любов до описів культури конкретного народу, яка часто виливається в тому, що сюжет переривається для того, щоб показати конкретну релігійну церемонію чи народну пісню. Від цього надто важко втриматися, бо я вважаю, що це необхідна палітра кольорів для кращого розуміння сюжету. Доволі часто мої герої можуть пригадати події з минулого, посилаючись на своїх видатних діячів, що робить сюжет більше схожим на історичний манускрипт зі старовинної бібліотеки. Коли пишеш про детальний великий світ, то подібних казусів ніяк не уникнути.

 

 

Що ж, дякую всім за увагу, особливо тим, хто зміг прочитати таку велику анкету до самого кінця. Було неймовірно цікаво прийняти участь в такому флешмобі, велика подяка Зенгрін Грід за надзвичайну ідею та Ханні за те, що постійно надихає мене приймати участь в таких захоплюючих активностях, бо, зазвичай, я більше занурююся в суху творчість і доволі рідко спілкуюся на якісь теми. Моїм читачам скажу, щоб не хвилювалися, робота над книгою досі триває і мовчанка пов'язана із найважливішим сюжетним моментом, який розтягнувся на велику низку розділів, тому я просто хочу довести цю частину книги до кінця, щоб вже нормально охарактеризувати її по завершенні. Роман обіцяє бути великим та цікавим, тому чекайте, а на мене чекають місяці серйозної роботи, яка обов'язково принесе свої цінні плоди.