Вітаю, мої любі читачі!)

Хочу нагадати про дуже цікаву книжку. Фактично - про дві книжки. Емоційні, палкі, цікаві та щирі))) Їх можна читати після роботи, в транспорті, на відпочинку, а їхній сюжет ви точно не забудете! Не втрачайте гарної нагоди!

ФРАГМЕНТ

— Даруська!

У перший момент Дарина подумала, що звертаються не до неї — занадто давно її ніхто так не називав, та все ж, обернулася: посеред лікарняного коридору стояв Мирний.

Дарина не очікувала, що так сильно йому зрадіє. Вона підбігла до нього та повисла на шиї.

— Річ!

Той обійняв її за талію та закрутив. Потім поставив на землю і удав, що струшує з чола піт.

— Та ти підросла! Я заледве підійняв.

Дарина розсміялася. На душі раптом стало дуже легко. Вона забула, наскільки колись зручно, навіть затишно почувалася поряд з цим хлопцем, а ще про те, наскільки він вищий на зріст від багатьох знайомих їй чоловіків. Дарина милувалася Річем, дивлячись знизу догори.

Він трохи схуд. Риси його обличчя стали жорсткішими, більш окресленими, а шкіра дуже сильно засмагла, немов Мирний багато часу проводив на вулиці. Його волосся відросло і симпатично кучерявилося біля вух і шиї, але сіро-зелені очі з «гусячими лапками» в куточках, як і колись, світилися розумом і гумором.

— Чого це раптом? Тебе не годували в тих твоїх Братках?

— Браткові, — поправив Мирний і відсторонив Дарину, щоб роздивитись, але продовжував тримати за плечі. — Це якийсь жах! Всі ці нянечки, медсестри, господиня будинку, де мене поселили, точно змовилися довести мене до середньої маси місцевих чоловіків. Довелося зайнятися благодійністю — ділитися з псами, поросятами та іншими домашніми улюбленцями.

— Так ти, виявляється, не мав часу нудьгувати! Жодного разу не зателефонував, — обурилася Дарина.

 Вийшло кокетливо і тому несподівано навіть для неї. Дарина не очікувала, що вона так сильно скучила за цим хлопцем. Зрештою, могла й сама зателефонувати, проте Дарина досить швидко пригадала, чому цього не зробила.

Через Катерину.

Річ несподівано посерйознішав.

— Якби я знав, що ти чекаєш на мій дзвінок...

До цього моменту вона й сама не знала, чи чекала. Виявилося, що так.

Розгублена Дарина поглянула за спину Річа — уздовж коридору, і помітила Марка, що розмовляв з колегою, але явно спостерігав за їхньою зустріччю з Мирним. Дивився він дуже прискіпливо.

— Річ, мені потрібно йти. Там мій... куратор.

Мирний обернувся, зміряв поглядом Марковича, знову поглянув на Дарину і поцікавився:

— Суворий?

— Так. Ні.

— Ого! Слухай, я тільки приїхав. Мама вдома обід приготувала. Чекає. Чесно кажучи, я тільки на хвилинку забіг.

Несподівана думка змусила Дарину поцікавитися, хоч язик не дуже й слухався:

— До Каті?

По смаглявому обличчю пробігла тінь.

— До тебе. Зустріньмося ввечері. Посидимо в «Мануфактурі». Побалакаємо. То як?

Занадто давно вона ніде не бувала. Лише одного разу ходила в кіно — з шефом. Дарина знову подивилася перед собою. Маркович явно на неї очікував.

Але ж як їй хотілося поговорити зі старим другом! Зрештою, шеф ніколи не розповідає їй, куди йде після роботи та з ким зустрічається.

Дарина несподівано подумала, що такий чоловік, як Павло Павлович, може бачитися з якоюсь іншою жінкою і приховувати це від всіх. Цим, до речі, можна пояснити і його незвичайну поведінку стосовно до неї, Дарини.

— Домовилися, — погодилася вона. — О сьомій підійде?

— О сьомій, так о сьомій.

Річ чмокнув Дарину в щоку і помчав коридором на своїх довгих ногах. Дарина ж попленталася до Марковича. Вона не знала, чого від нього очікувати.

Дві зустрічі з хлопцями з минулого, посеред коридору, за два дні... Цікаво, що думає про це її шеф?

Бережіть себе!

Софія