Мирного вечора!

Запрошую до оновлення роману " Няня для сина мільйонера".

Уривок

— Артемку, зачекай.

Він висмикує свою руку і зі сльозами заглядає мені в очі:

— Мені нянька не треба. Якщо ти прийшла, аби бути мені нянькою, то можеш йти...

Набираю повні легені повітря й, видихнувши, переходжу на тон малого:

— Артеме, ти хочеш здаватися дорослим, але зараз поводишся мов істеричка. Чи ти гадаєш, я хочу бути тобі нянькою? — на мить замовкаю, а тоді досить серйозно продовжую: — Якщо ти чогось не хочеш, не обов’язково зчиняти скандал, про це можна поговорити...

— Ага, можна. Яка розумна знайшлася?! Коли тобі п’ять — ніби хтось тебе хоче слухати...

Я шокована зухвалою та правдивою заявою дитини. І на його слова чесно кажу:

— Я готова вислухати тебе, та чи готовий ти до розмови? — заклавши руки на грудях, дивлюся на малого згори вниз.

Артем теж демонстративно закладає руки на грудях і фиркає:

— Якщо ти зараз будеш повчати мене, то я цього не буду слухати...

— Я готова вислухати твої побажання, — цілком серйозно запевняю, бо розумію, що цей малий досить кмітливий.

— Точно?! — з недовірою перепитує він.

— Точно.

— Гаразд, ходімо до гойдалки, там і поговоримо, — пропонує насуплений малюк.

Я пропускаю його жестом руки вперед, а він хитає незгідно головою й робить жест рукою, пропускаючи мене:

— Тільки після вас.

Роблю крок уперед, як позаду чую голос батька дитини:

— Кіро Володимирівно, Артеме, негайно поверніться...

Ми з малим переглядаємося і, посміхнувшись одне одному, йдемо з будинку, проігнорувавши прохання Дем’яна.

Чоловік знову кличе нас, але ми просто йдемо, не оглядаючись. Я в душі ликую, бо маю надію, що якщо потакатиму малому, то Буйний відмовиться від мене як від няньки.

Книга тут...

Приємних емоцій!!