"У страху -  очі-метелики..." 

"Георгій Павлович всім серцем, палко та віддано любив мистецтво.
Він так і завмер в своїму плащі-дощовику та кошиком в руці побачивши ніжні, прекрасні обличчя гіпсових скульптур грецьких богів, прекрасних безкрилих дів та пустотливих щокатих Купідонів. Звісно він не міг покинути їх там в полоні жалючої кропиви на вірну погибель.

Так і поселилися на його подвір’ї блідолиці творіння, які стали таємною пам’яткою Виноградара. Подивитися на них водили друзів, коли шашлики були доїдені, а вино ще лишилося. Діти на велосипедах крадькома показували статуї, які виглядали з-за кущів своїм друзям. Крадькома - тому що було невідомо, як до цього ставиться сам дивакуватий господар, який перетягнув до себе гіпсових богів і заліковував їхні тріщини та плями, але не ризикував дати їм нові кінцівки. Він тільки зрізав арматуру, яка стирчала іржавими кістками, і так скульптури лишилися давньогрецькими інвалідами." Літо у пастці