Як і обіцяла, пишу продовження Зведених й ви просто не уявляєте наскільки я стомилася. (Так-так, трохи понию вам туть). Декілька днів підряд пакувала коробки, вже у кошмарах їх бачила, на силу запакувала чемодан, спала тільки три годинки. Вже побувала на таких видах транспорту як: автобус, машина, потяг, трамвай й зараз чекаю на літак. А потім знову автобус. Дві доби подорожі... Хто б знав, що до такого доживемо й повернемося у минуле)

Але я радію, бо тільки-но завершила писати главу про Зведених й зараз буду редагувати. Писала буквально на колінках в обіймах з накрученими нервами та нахабним музом)

Вже скоро відкриється реєстрація на мій рейс, але до вильоту ще п'ять годин, тому кому теж скучно - ласкаво прошу побалакати у коментарях.

А зараз обіцяні подаруночки:

"Дві смужки від зведеного брата"

Анотація: 

— Це моя дочка? — Руслан уже випалює в мені дірку, а я не знаю, що відповісти. Ну не можу я зізнатися братові, що все ж таки залетіла тоді, після першої ночі...
Не можу...
— Ні! — шиплю йому в губи, а по-справжньому млію від його дотиків.
Мій, коханий, бажаний і довгоочікуваний, ось тільки не рідний. Зведений й в додаток шкідник. Моя крихітка вся в нього пішла. І зовнішністю й характером. А коли б не дурна подруга, Рус так і не дізнався б, що дочка його. Так би й думав, що я нагуляла її, під час роботи у Парижі.

YkeJ8xBo

qodP4ZRe

(Уява, як автор сидить в аеропорту з музом, на ім'я Драпуль й пишуть продовження)

Гарних вам мандрувань книжковими світами.

Ваша, Анітвела Кі