Перші кроки

Я обіцяла, що коли матиму 100 підписників, розповім про себе. Наразі їх 99.

Але натрапила на блог "Перші кроки"  Марії Енріх і захотіла доєднатися.

Мій псевдонім — це поєднання імені дуже дорогої для мене людини, моєї другої мами — свекрухи, якої, на жаль, уже немає з нами. Таким чином я хотіла вшанувати її та спадок, що вона залишила. Друга частина — моя гра з власним ім’ям і його значенням. Рената означає «відродження». Птах, який уособлює відродження, — Фенікс, що повстає з попелу. Іноді я думаю, що це і є моє життєве кредо.

Мої перші спроби писати були у віршах, ще в школі. Один із них — про мову — навіть отримав премію в літературному конкурсі. Пізніше з’явилися кілька новел: одна про самотність, інша — про козацьку епоху. Ще була п’єса про чарівну країну цифр. У мене навіть залишився цілий зошит із чернетками, готовими до збірки. На жаль, він зараз не зі мною. Можливо, колись я його поверну і зможу видати ті тексти.

Не можу чітко пригадати свою першу книгу.

Книги, які мене сформували, стали невід’ємною частиною мого внутрішнього світу:

«Казки для гірчичників» — Веркор (Жан Марсель Брюллер) відкрили для мене світ фентезі.

«Кріт у місті» — Зденек Мілер дав перші уроки моралі та людяності.

«Собачка в кишені» — Хельо (Хельє) Аадовна Мянд показала глибокий сенс через метафори.

«Загублений острів» — Жуль Верн навчив мріяти у фантастиці поза часом.

«Дві Діани» — Олександр Дюма захопив мене дворцовими інтригами й красою історичного роману.

«Шість дружин Генріха VIII» — Антонія Фрейзер перетворила захоплення історією на любов на все життя.

«Грозовий перевал» — Емілі Бронте став шедевром літератури для мене.  Містика і дарк-роман і скільки ще  нових жанрів відкрила ця письмениця. ( Доречі її я купила за перші зароблені гроші)

«Якщо настане завтра» — Сідні Шелдон, кримінально-пригодницький роман, інтриги, афери та помста захопили і стали любов’ю на все життя.

«Вершник без голови» — Томас Майн Рід навчав любити пригоди.

«Війна світів» — Герберта Уеллса відкрив новий світ, захопивши постапокаліпсисом. 

«Собор» — Олесь Гончар для мене український «Собор Паризької Богоматері» Гюго, тільки сильніший; глибокий соціальний та духовний підтекст.

«Чорна рада» — Пантелеймон Куліш нагадує, що історія буває різною, але все ще улюблена.

«Тарас Бульба» — Микола Гоголь показав справжність людських вчинків, добро і зло, що живе в кожному.

Ці книги формували моє сприйняття світу, надихали писати й мислити, і навіть тепер залишаються моїми вчителями та друзями.