Шепіт вогняного шторму

Ми залишилися з нею на самоті. Звір, який стояв позаду нас, повільно і граціозно відділився з тіні та, ніби випадково, сів між нами та жінкою. Вона не звернула на нього уваги, встала з пуфа і ми змогли її розгледіти повністю. Ще доволі молода, зі статною фігурою. Не можливо було назвати її гарною в звичайному всім розумінні цього слова, навіть враховуючи вузьке обличчя з яскраво смарагдовими очима. Чи, можна було вважати гримучу піщану змію красивою в момент, коли вона стрімко кидається на жертву?

Надто гостре було її підборіддя, надто велика горбинка на носі. Але щось в ній було настільки чаруючим, що від неї неможливо було відвести погляду. Від жінки йшов такий магнетизм, що здавалося - вона заповнює собою всю кімнату. Лицар спітнів та гучно ковтнув слину. Вдягнена вона була в просту сіру сукню до щиколоток з білосніжним мереживом на комірці та манжетках. На, по дівочому, високих грудях виблискував кулон з великим зеленим камінцем, на руках були такі ж браслети. Грубо оброблені прості прикраси дуже резонували з її класичним, консервативним вбранням. Дивна суміш. Густе руде волосся дорогої куртизанки, вбрання шкільної вчительки, прикраси ронської ворожки і погляд старої королеви.

- Кого богиня привела в цей темний час до мого порога? – майже проспівала вона вже звичне привітання монахинь.

Її голос був схожий на шепіт бурі, що невпинно наближається. Ніби і звичайний вітер віє, але ти всіма нутрощами відчуваєш - зараз тебе закрутить і віднесе за обрій, як піщинку. Мабуть, всі тутешні відчувають себе саме піщинками поряд з нею, подумав я, замість відповіді. В мене пересохло в горлянці.

- Ви тут головна? - спитав лицар, дивлячись на неї очима людини, що перебувала в гарячці.

- Моє ім’я Маджері, я головна усюди....

https://booknet.ua/book/snovida-z-chervonogo-zamku-b432895