Трошки суму2

Вітаю!!!
Сьогодні вийшов новий емоційний розділ 

Хочу розлучення❤️?

AD_4nXekGVzaIafK2833EUWF3ZP3USwc5fXq5ctVA9OHQol8TDchHTCngb2kKl6l15vZFrZig5MgsLTaFXcnvZXQwkISaJBbVjcnpUsKQPDqsg0qcgEsKECLOrRgzrZ5dNjzgHhy2Gxb_A?key=kvEY56fRoTY3EdE2xtAXOsbu

Ось невеличкий кусь сьогоднішньої проди:

— Ось так ти хочеш, щоб закінчилася наша історія кохання? — пробурмотів у моє волосся. — Справді так?

 

Я не відповіла. Горло не пропускало звук. Лише сльози потекли знову — тихі, теплі. Він дихав мені в скроню — повільно, нерівно, пахло алкоголем і тим самим одеколоном, у який я колись втикалась носом уранці.

 

— Ти… справді цього хочеш?.. — уривками, наче ловив слова з темряви. — Єво… я дуже тебе кохаю. Дуже.

 

Він розвернувся так, що я опинилась до нього спиною, як ми спали тисячу разів: моя потилиця під його підборіддям, його рука на моєму животі, пальці переплелися на ключиці. Цей «замок» колись був моїм найулюбленішим. Тепер він різав, як тонкий дріт, і водночас грів до млості.

 

Я плакала мовчки, щоби не розбудити. Бо що я скажу, якщо прокинеться тверезішим? «Іди»? «Залишайся»? Обидва варіанти лякали однаково. Я дозволила собі тільки одне — дихати в унісон. Як тоді, коли все було ще можливим.

 

Майже заснула, коли почула його шепіт — гарячий, розмазаний:

 

— Я не віддам тебе нікому, Єво… Я надто сильно кохаю тебе, щоби все між нами закінчилося тим сповіщенням… Ти моя. Кохана. Рідна…


Посилання на книгу

AD_4nXdwF9U6mi-b1UsHWeL11gFJGV49pHsWXwv5lWmdmOtD7GQMcQJbFL69vd3jrdFs_SF2u_k17niIJYC676fyPg_coa_MhPc6Mrmj6Czt6lXxA_ZoHkbuFb11ptTjopsgSk-qXI_lUw?key=kvEY56fRoTY3EdE2xtAXOsbu

https://booknet.ua/book/xochu-rozluchennya-b440365?tab=main

Анотація до книги "Хочу розлучення"

Я хочу розлучення. П’ять заяв, п’ять моїх жалюгідних спроб піти від нього… Але щоразу він зриває одяг швидше, ніж я встигаю зібрати валізу. Його пальці завжди знаходять шлях під мою білизну раніше, ніж я знаходжу дверну ручку. І тоді знову ніч, що стирає межі між ненавистю і бажанням.

— Вам уже відмовлено.

— Що? — я нахилилась уперед. — Я подала заяву, я маю право…

— Ви подали, а потім її відкликали. Чотири рази. І ще раз — по зв'язках — ваша заява навіть не була зареєстрована.

— Пан Зорін подзвонив. Він сказав, що ви знову посварились. І що до вечора ви помиритеся. Як завжди.

Я хотіла щось відповісти, різке й горде, але замість того промовила одне єдине слово:

— Паскуда.

— Перепрошую?

— Ні, не вам. Йому.

владний герой   кохання та пристрасть  дуже відверто

Посилання на книгу

 


 


 

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Оксана Морус
25.08.2025, 14:00:16

(⁠╯⁠︵⁠╰⁠,⁠)(⁠╯⁠︵⁠╰⁠,⁠)(⁠╯⁠︵⁠╰⁠,⁠)

Ірина Муза
25.08.2025, 14:02:14

Оксана Морус, О так

Інші блоги
Ще секунда, і все рвоне
Щось між ними все-таки сталося. Настільки, що Даміано просто не допустив Роба до зібрання Сім’ї в Хамелеоні. Арія їхньої розмови
Новий розділ від Кіри. Приєднуйтесь! +промо.
Привіт, мої хороші! НОВИЙ РОЗДІЛ ВЖЕ НА САЙТІ! Історія про дорослого, серйозного і впевненого в собі чоловіка, який втратив голову від дівчини, майже вдвічі молодшої за нього. Якщо ви любите книги, в яких головний герой
✨✨✨ Горить-палає...✨✨✨
Вітаю всіх і бажаю мирного неба! У Тайфі (це місто проживання ГГ в «Посмерті») знову кіпіш, і ніде-небудь, а просто в будинку такого собі полковника юстиції Жерара, куди наш Стрілок був запрошений поїсти, бляха, кексиків...
Писати фанфіки легше?
Гортаючи сторінку Threads, натрапила на обговорення, що писати фанфіки набагато легше, ніж власні книги, адже ти береш уже готових героїв і робиш усе, що закочеться, Фанфіки для мене — така річ, яка закриває сюжетну дірку,
Я читаю
Сьогодні про книгу яку я прочитала буквально пару днів тому — «Як дві краплі» Анни Лір Я не знаю, як це пояснити без спойлерів, але після прочитання у мене залишилося дуже конкретне відчуття: ця книга не стільки
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше