Ви коли-небудь думали про те як стіни оговтуються після пожеж? Я теж — ні. Поки не побачила у Нікнейм гру "Оживіть предмет" від Світлани Фоя. 

 

 

Вона пихнула димом. Шар сірого диму злетів у повітря й опустився на підлогу попелом.

 

Стіна невдоволено подивилася на людей. Один з них тримав у руці білу Хустинку.

 

— Ти смердиш, — з презирством скрививши ніс, сказав Стіні Хустинка.

 

Хустинка здригався щоразу, коли людина намагалася терти ним Стіну. Він був біленький і гарненький, щойно випраний і накрохмалений, майже хрусткий.

 

Стіна, вкрита чорною кіптявою, знову пихнула димом, коли людина ще раз спробувала потерти її Хустинкою.

 

— Ти звучиш як мій колишній, але він згорів дотла. — Безсердечно посміхаючись, відповіла Стіна, стріляючи очима в бік Шафи.

 

Хустинка подивився на колишнього Стіни: недопалки, що досі тліли.

 

— Це ти його так? — З жахом запитав він.

 

— Він дратував мене, дратував. Допікав до живого. Казав, що я стара, що мене побудували тут ще за царя. Що я не сучасна і нерухома. Що я стою в старому готелі й тут помру, а йому тут не місце. Його привезли, щоб прикрити мене й удати номер модним. Він молодий і красивий: з витонченого крихкого матеріалу. Казав, що йому потрібно жити в замку, як принцу. Не біля старої страшної Стіни, яка за десятиліття майже не бачила світу, лише тріщинами всіялась. Його складові частини везли через моря та океани, а мене з бетону створювали прямо тут. То я злилась-злилась і проводка в мені перегрілась. Як бахне! — Глузувала Стіна з лиха Шафи.

 

— Як же він став твоїм колишнім, якщо ти його так ненавиділа? — Хустинкою відчайдушно продовжували терти кіптяву на стіні. Він пручався, стогнав. Не подобалося йому до старої Стіни ластитися.

 

— Так само як і ти зараз станеш. За допомогою людей. Приставлять до мене когось... Вид на море закриють! Вони ж нас не чують! Роблять, що хочуть, — скаржилася вона. — А Шафа ще й тертися об мене почав. Спочатку солодкі слова говорив, а потім проклинав. — Стіна знову чхнула.

 

Хустинка відлетів. І відчуває, дірка на ньому — прямо по центру! Крізь отвір пролітали морський бриз і дрібний попіл.

 

Людина з відчаєм зім'яла Хустинку. Той почорнів і просочився запахом гару.

 

— Ось це на смітник, а стінку перефарбовувати! У нас післязавтра заселення. Гості будуть із собакою, якщо щось відчують — кажіть, що їм здається. — Адміністратор сплеснув руками, віддаючи накази молодшим співробітникам. — Одеса, розпал сезону. А у нас стіни самі собі в чорний перефарбовуються... — Похитуючи головою, він вийшов, засмучено цокаючи язиком.

 

Хроніки спроб забронювати нічліг в Одесі...)

МІЙ ОСТРІВ РОЗБИТИХ СПОГАДІВ. ЧЕРЕЗ ДЕНЬ О 21:00

Ваша улюблена авторка, 
Olha Alder ღ

Телеграм-канал "Вільхова садиба"