Нечого собі

Доброго часу доби, шановне панство. Сподіваюся, люті морози вас не налякали, а відключення світла не загасило світло в середині вас. І поки мені дали електроенергію, вирішила, що час для блогу, який стосуватиметься книги

Друзі, пам’ятаєте, нещодавно я натякала вам, що готую дещо особливе? Настав час відкрити завісу... точніше, розірвати білий шовк! Моя нова історія «Тріщини на білому шовку», перші розділи вже досупні для читання. Це

Друзі, сьогодні я хочу поділитися з вами особливою історією. Історією не про героїв із мечами чи богів — а про тих, хто читає. Про вас. Цей твір народився з нотаток, клаптиків паперу й випадкових рядків у телефоні.

З приводу минулого Дня народження Ольха Елдер зробила мені просто НЕЙМОВІРНИЙ подарунок!!! Я прям не знаю, що сказати! ♥️ ДЯКУЮ! ♥️ P.S. Навіщо я це тут пишу? А похизуватися??? P.P.S. А якщо ви не читали цю

«Найбільше надихає порожня сторінка, найбільше лякає порожня сторінка». Якщо чесно, я навіть не згадаю, кому належить ця цитата, та й суті це не змінює. Чергова історія добігла фіналу - майже. Крапка ще не поставлена