Чи зацікавила мене пітьма?...

#відгук

Про цей роман Іларіона Павлюка не чув, напевно, хіба що глухий, який не має доступу до інтернету. Зважаючи на літературну діяльність я теж була більш-менш “в темі”, але, скажу чесно, навіть оком не кидала у той бік.

Мало того - після того, як моя подруга подарувала мені цю книгу, бестселер ще довго й сумно стояв на полиці, хіба що не зітхаючи від неуваги до своєї поважної друкованої персони.

Причин мого “ігнору” було дві - по-перше, я не фанат моторошних історій (якщо, звісно, мова йде не про пригодницьке фентезі, але й тут я трошки пофиркати можу), а, по-друге,.....книга виявилася завеликою. Так-так, людина, для якої “маленька історія” - то ⅓ нормального роману, вирішила, що розмір має значення. Насправді все банально - я, найчастіше, читаю дорогою на роботу, тож великі книжки, часом, створюють певні незручності.

І все ж я наважилася.

Подруга запевнила -“це те, що тобі точно сподобається”, а інша ж зауважила - “там лише втягнутися важко, а далі…”. Ще й пригадалися схвальні відгуки колеги, який дуже вибагливий у читанні. Словом - вибору мені не лишили.

Тепер, коли з передісторією завершили, перейдемо до суті)

Якщо ви й досі не читали нічого про “Я бачу, вас цікавить пітьма”, то дуже коротко розкажу про що ж ця історія.

Головний герой - Андрій Гайстер, позаштатний радник (вибачте, якщо помилилася у посаді) у поліції. Його завдання - бачити злочинців і розпізнавати їхню брехню. Крутий чел, який не сприймає своє вміння як щось надзвичайне - це те, що він вміє, та й усе. Його минуле, та й сьогодення теж, сповнене демонів, які зжирають зсередини, хоча, об'єктивно, Андрій непогана людина.

Важко переживаючи особисті трагедії, які разом навалилися на плечі чоловіка, він погоджується поїхати до Буськового Саду - селища, в якому заправляє балом маніяк. Його жертвами стають молоді жінки, але єдиною причиною для Гайстера є маленька дівчинка Надя, яка зникла напередодні одного із вбивств.

Яким же є здивування Андрія, коли з'ясовується, що в селищі ніхто не чув про жахливі вбивства, і єдине, що хвилює місцевих мешканців - це як не видати власні таємниці іншим.

“Там лише втягнутися важко” для мене тривало десь сторінок 470… З 660…

Це моє особисте сприйняття і, варто відзначити, що оті останні +- 200 сторінок пішли, як по маслу. Динаміка, стрімкий розвиток, бажання дізнатися “Так, а хто ж вбивця” і все це - наче стрімкий коловорот!

Проте до цього… Купа образів, розлогих історій та відступів. Часом хотілося самій посадити того Гайстера на автобус і відправити по допомогу до оперативної групи. Користі б точно більше було, як і динаміки.

Для повноти картини, звісно, відступи просто необхідні, але, як то кажуть - все має бути в міру. Туди ж - перевантаженість символізмом, але то окрема тема.

Часом виникали труднощі з читанням ще й через те, що навіть сама обкладинка книги натякає - ця історія має лише два кольори - чорний та білий, які можуть подарувати читачам лише одне - сірість. Сірі люди, сіра зима, сірі вчинки й беземоційний погляд. Часом здавалося, що ти тонеш у безвиході мерзенних вчинків і думок людей, а в голові лише одне питання - невже їх дійсно все влаштовує?...

Спойлер - як з'ясується згодом, людей у Буськовому Саду не влаштовує лише почуття власної провини.

Тут маю сказати, що це не лише моя думка.

У дисклеймері до книги Павлюк зазначає: “- Я не хочу слухати про всіх цих неприємних людей! - казала моя дружина Світлана, не витримуючи нескінченних розповідей про майбутню книгу.”

Ще один red flag для мене - надмірність суржику, яка у такій подачі просто змушує око сіпатися й читати всі репліки ледь не крізь зуби, бо це не просто мова - в такому форматі це більше сприймається як приниження й ницість персонажів, а не “жива мова” (так, у цьому я снобка - мухи окремо, котлети окремо).

Історія, яка мала розповісти про розслідування справи маніяка і порятунок Надійки, незбагненним чином змінила ракурс і ось уже акцент змінено. У центрі уваги - людські гріхи й всепожираючий егоїзм, на поталу якому можна принести все, не говорячи вже про такий мізер, як людське життя. Тим паче, що умисно вбиває у цьому селищі дійсно тільки маніяк, а інші “просто занадто сильно люблять”, “просто виховують недолугу мамку”, “просто підпалили веранду”. Нічого смертельного й небезпечного, але в кожної дії є наслідки.

“Я бачу, вас цікавить пітьма” - це туга спіраль, яка веде униз. Ось ти ледь плентаєшся, але наприкінці вже не маєш сил зупинитися, бо ноги самі несуть вперед. Наче вже й все очевидно - хто маніяк, чим закінчиться книга і що перед героєм постане складний вибір, який він, звісно, зробить благородно. Проте у підсвідомості все ще ворушаться питання - а як же та мала дівчинка? Чи виживе вона, чи витримає маленьке сердечко, й чи пробачить собі Гайстер?

Як це не дивно, але мою особисту прихильність здобув не Андрій з його допитливим розумом, а Харитон (з його сумнівними методами), сліпий та черниця. От вона - то взагалі моя любов, але то вже справа десята.

Наговорила вам різного й в когось могло помилково скластися враження, що це хейтерський відгук на книгу, але це не так.

Книга дійсно отримала багато схвальних коментарів, але так вже сталося, що я не її ЦА.

Проте впевнено можу сказати одне - якщо вам до вподоби історії у стилі Кідрука, якщо полюбляєте заплутані сюжети й не вірите у світ з рожевими поні - вам сподобається.

Похмурий світ, створений Павлюком, геть не досконалий, але затягує вас у вир подій. Та й що вже приховувати - світлі душі в ньому теж є. Не ідеальні й не добрі - але ті, хто здатен на відданість, самопожертву та спокуту.

Тепер, любі читачі, мене цікавить чи читали ви цю історію, і які ваші особисті враження) З нетерпінням чекатиму у коментарях)