Челендж " Оживіть предмет"

Прийняла участь у челенджі від svtlana-foya

У мене не зовсім предмет, але... Надіюся вийшло.

   Я і мій брат близнюк, зростали в опіці і любові своєї матері–арабіка. На плантації в Бразилії — Сан-Паулу (São Paulo) — Історичний регіон з багатою спадщиною. Відомий своїми червоними, родючими ґрунтами. Кава тут часто має шоколадні, горіхові та солодкі нотки.

  Мама нам завжди розповідала, що нас спеціально створила матінка– природа, щоб ми дарували бадьорість і радість людям. І ми зростали з думкою, що все це заради великої мети...

  Зараз, я знаходжуся в якомусь незрозумілому місці, розбитий на тисячі мілких шматків. І що я хочу сказати?

  Я не бачив у людей ні радості, ні бадьорість, тай навіть задоволення від того, що вони робили з нами– кавовими зернами.

  Не знаю скільки днів назад, нас із братами і сестрами нещаднно, жорстоко відібрали у матусі—арабіки.

  Це був ще один погожий день, але раптом ми почули, якийсь страшний рев, а потім усе, як в кошмарі... Все почало труситися і ми полетіли до долу, приземлення було не з приємних, ми знову і знову вдарялися в тверду поверхню і один об одного. На цій дивній поверхні були різні мої брати і сестри – і дорослі, і менші, і навіть ті, що ще не народилися...

  Далі нас топили і пирскали, а потім, найгірше...

  Ми залишили без свого захисту, а наступної миті мене роз'єднали із моїм братом –близнюком. Я так і не дізнався його долю. Ніхто його не бачив, але я був такий не один, мільйони, зерен втратили своїх близнюків...

  Потім, муки закінчилися і я ніжився під сонцем.

  Тепер мене із моїми братами та сестрами відправлять на обжарювання... Це ми почули від людей, які нас збирали. Ці люди дуже втомлені і нещасні – невже це через нас?

  Але ж мама казала...

  Багато думати не приходиться, нас поміщають в щось тепле, і крутять, у мене паморочиця в голові, але це не саме гірше, я відчуваю, як нагріваюся і мені здається, що моя оболонка тріщить і ось– ось, я трісну...

  А далі темрява, довга і гнітюча.

  Нарешті з'явилося яскраве світло і я подумав, що зараз побачу людей, тих заради кого я пройшов цей довгий і тернистий шлях, але знову невдача, мене оточували мої брати і сестри...

  Хтось казав, що він бачив людей, які посміхаються, але чи це правда я так і не дізнався... Мене затиснуло між жорнами і розбило на тисячі шматків, потім затисли і обдали кип'ятком, а потім... Я впав і приземлився із незрозумілими предметами і такими, як я вичавлинеми братами та сестрами.

  Ми тут мовчимо... Слова не потрібні... Ми і так усе розуміємо...

  Що для людей задоволення, то для нас мука...

PS: зачитала я цей твір знайомій і вона не зовсім зрозуміла, що я мала на увазі, тому пояснення буде. У короткому оповіданні)))❤️❤️❤️