Вітаю любі читачки і читачі!

Ще одна моя книга тепер оновлена — «Бідна родичка»❤️ Маємо вичитаний текст і нову обкладинку❤️ Запрошую на сторінки свого бестселера!❤️

(І нагадую, що ще маю кілька друкованих примірників).

Анотація:

Двоюрідна племінниця його мачухи потрапила у лікарню в передсвятковий період. Окрім нього, допомогти нікому. План простий: забрати з лікарні, виходити і якнайшвидше спекатися. Але чи то випадкові обставини, чи то сама доля відкладають довгоочікуване прощання з далекою бідною родичкою…

Уривок з книги: 

— Чи можна мені побути в тебе ще кілька днів, доки не знайду нову квартиру?

— Це запитання чи прохання?

Дивився пильно, примружився, але з виразу обличчя не можна було сказати, що у нього на думці. Проте під таким поглядом вона завше ніяковіла. Першим поривом було спалахнути, але потім згадала, що не в тій ситуації. Якщо йому так подобається, коли вона просить, то нехай.

— Прохання. Будь ласка, дозволь ще пожити у тебе.

— І що мені за це буде?

— А що має бути? Ти ж сам казав, що обіцяв наглянути за мною! Сам переконував лишитися.

Ну от, не стрималася і знову почала кипіти.

— Хочеш сказати, що я зобов'язаний лишити тебе у себе?

— Ні, я не це мала на увазі. Просто...

Вона вдихнула на повні груди і знову опустила голову. Горло раптом стисла вселенська образа. На ці безкінечні халепи — як не лікарня, то квартира. На себе, таку безпорадну і самотню, яка змушена завжди наодинці, без будь-чиєї допомоги давати раду з цими халепами.

— Гей, ти чого?

Матвій відчув переміну її настрою. Підійшов зовсім близько, фактично впритул.

— І чого ти хочеш взамін за те, що я поживу?

Вона гордо смикнула підборіддя вгору, але образу, яка конденсатом виступила на очах, зігнати не встигла.

Матвій зазирнув у ті вологі очі і тихо відповів:

— Нічого я не хочу. Не плач, я ж пожартував.

Вперше його голос був таким м'яким і заспокійливим, й від того Дарині тільки дужче захотілося розплакатись. Вона спробувала відвернутись, але Матвій не дозволив, притримав за плечі і обережно притулив до себе.

У таких затишних обіймах якраз було б зручно поплакати, але сльози вмить зникли, ніби і не з’являлися. Дарина затамувала подих. Насторожилася і прислухалася. Чиє це серце так голосно стукає — його чи її?

Вона ще жодному чоловіку не дозволяла обіймати себе так. Втішливі обійми тата і дружні Артема — не рахуються. Хоча зараз теж було непогано — втішливо і по-дружньому, пручатися не хотілося. Обережно провела носом по його пальті і вдихнула терпкий аромат парфумів.

Матвій заспокійливо провів долонею по її волоссю і прошепотів:

— Збираймо речі і їдьмо звідси. Тут задубнути можна.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також запрошую вас до роману в процесі «Шлюб з другої спроби»!

***

Більше новин від мене, спілкування і подарунків у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.