Новий розділ вже на сайті)

Новий розділ вже чекає на вас❤️

Відроджена Династія

Він одягнений просто, але зі смаком. Біла лляна сорочка, недбало розстебнута на верхніх ґудзиках, видає легкість, але не приховує сили його тіла. Рукави закочені до ліктів, відкриваючи  передпліччя з його татуюваннями. Світлі бежеві штани трохи м'яті, а на ногах – звичайні замшеві мокасини.

Його вигляд говорить про спокій, про теплі краї, про щось майже безтурботне. Але я знаю – за цією картинкою приховується значно більше. І страшніше.

– Стільки років пройшло, а ти навіть не підійдеш? – його спокійний вигляд не відповідає його смертоносному голосу.

По тілі пробігає табун мурах, і не знаю чи від страху, чи від того наскільки я за ним сумувала.

Я стискаю пальці, намагаючись втримати себе в реальності, не дати емоціям накрити мене з головою. Давид стоїть тут, зовсім поруч, і моє серце б'ється так голосно, що, здається, він може його почути.

– Я... – голос зривається.

Його погляд – холодний, очікуючий. Але в ньому є щось ще. Тінь того, що було між нами. Тінь болю, що колись розірвав нас на шматки.

Я роблю невпевнений крок уперед, ніби перевіряю, чи він справжній. Давид не рухається, лише уважно спостерігає.