Неділя — найкращий час для маленької втечі від буднів.
Сьогодні пропоную вам поніжитися на сонці разом із героями мого роману.
Уявіть: прозоре небо над Тенерифе, безкрайній басейн інфініті, що зливається з океаном, аромат м’ятного чаю поруч. І ви — поряд із Даніелем та Фаб’єн.
Хтось буде спостерігати за блиском хвиль, хтось — за блиском у чужих очах.
А головне — сьогодні я відкриваю для вас одразу дві нові глави.
Тут буде не лише відпочинок — тут інтриги, які тільки починають розкручуватися.
Готові зануритися?
Вечір обіцяє бути гарячим.
https://booknet.ua/book/zhittya-cnoyu-dol-b440265
Світ застиг у полудневій млості. Я розчинився в лежаку, дозволяючи собі бути лише свідком, поки сонце ковзає по моєму обличчі та тілі. Вона виходить з води, як Афродіта з морської піни.
І навіть здалеку я вловлюю запах океану на її шкірі: терпкий, солоний, з присмаком пристрасті. А ця хода – втілення грації: кожен рух стегон – як пластика дикої кішки, кожен крок – танець.
Біле бікіні, занадто відверте, підкреслює її звабливі вигини. Вона погойдує стегнами, як танцівниця фламенко, і моє серце пропускає удар.
Фаб’єн зупиняється зовсім близько. Піднімає руки, грайливо стискає мокре волосся, наче викручує з себе шерхіт хвиль. Краплі, що повільно стікають по тілу, ловлять сонце і перетворюються на крихітні відблиски.
Її груди, ледь уміщуються в бікіні, а соски виразно проступають крізь мокру тканину, притягуючи мій погляд немов магніт. Фаб’єн нагинається до лежака так, щоб я не міг відвести очей, дістає з косметички шпильку й одним рухом заколює волосся. Цей рух – виклик, і я знаю: він зроблений спеціально для мене. Затамовую подих. Тіло миттєво реагує на її сексуальність...
– Це простір, де ніч обіцяє відновлення, а ранок – нову ясність, – пожартував я.
– Ні, Даніелю, ти помиляєшся, – примружилася Фаб’єн. – Це простір, де я не дам тобі спокою до сходу сонця. Тож про відновлення лише помрій. Подивимося, на що вистачить твоєї витривалості. І як надовго? Готовий?
– А ти сумніваєшся? – зупинив я її на півкроці. Сам не збагну, що на мене найшло, але раптом до нестерпності захотілося бодай краплі людського тепла серед цього бездоганного раю. Мабуть, щось у мені зламалося.
– Я? Ні. Просто ти ще не знаєш моїх справжніх апетитів, – вирвалося у Фаб’єн, і вона зіркою плюхнулась на подушки.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПриємна новина:)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати